Останній пророк

Останніми часами якось порідшали черепочки, й уже не підбадьорували думки про синову майбутність. Ще недавно пророк ізраельський і вождь народу ввижався їй на кінці кожної думки про сина. Але якось зловила себе на запиті: навіщо? Навіщо було вимолювати собі сина? Чи не було б краще без нього? І коли цей запит діткнувся свідомости — аж жахнулася. Ніколи раніше не бувало в неї таких сумнівів. Завжди мала одну непохитну думку, одну ясну і безсумнівну відповідь; для волі Господа і свободи народу, для його перемоги і слави! Для правди закону і пророків. Але тепер усе частіше звір спокуси, гад, Євин гад, торкався тонким шепотом настороженої душі: чи варта та праця, що, може, — як може! — виплатиться в майбутньому, теперішнього болю всіх матерів і змагань їхніх синів? Таж він, Єдиний, не хоче ані смерти грішника, не те що загибелі праведних, многостраждальних душ! Ставало лячно, й відчахнулася від цих думок. Чи ж не такими самими словами колись боронилися жінки, коли боялися, що для приходу й перемоги Месії треба буде жертви їхніх власних дітей?..

Усі, що знали Елісебу раніше — прудку й ласкаву, покірну й терпеливу, покривджену жінку і пишнотливу матір, — тепер не пізнавали її. Приходили сусідки і приятельки, говорили, балакали, розпитувалися й обмовляли, як і бувало раніше, але зустрічали таку байдужість, такі невідповідні завваги, що швидко залишали Елісебу. Особливо ті молодші, для яких історія Елісебиного життя і Захарієва смерть були вже чужими й далекими від їхніх інтересів подіями. Тому тепер, коли в жіночому товаристві приходила мова на Елісебину поведінку, завжди знаходилась якась великомудра, що многозначно торкалася пальцем чола й уст, і всі нараз замовкали і співчутливо покивували головами. Тому-то, коли прийшла до Геброна вістка, — приніс її як завжди всьогозналий Небат, — що Єгоханан покинув храм, учителів, зрікся назорейства і зник із Єрусалима, то не знайшлося в Геброні жадної особи, щоб відважилася сказати це Елісебі. І вона одна лише не знала нічого про свого сина, що на деякий час став предметом усіх гебронських розмов біля криниці й у молитовні.