Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Забудь-річка - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Забудь-річка

Электронная книга - «Забудь-річка». Краткое содержание книги:

Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем — Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР — у Червоній армії, а польський жовнір — в УПА.
Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею — долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу — Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
ISBN 978-966-8659-77-5
© Нора-Друк, 2016
1 ... 163 164 165 166 167 168 169 170 171 ... 209
Перейти на страницу:

Той здивовано підняв брову:

— А звідки ви знаєте?

— Хлопці у таборі казали. Тому я вас і запам’ятав.

— Було таке, — кивнув Барвінський і наморщив чоло. — А у нас, до речі, теж служить Шагута. У третій сотні, кулеметником. Не родич?

— Шагута? А як звати?

— На жаль, не знаю.

— Він тут?

Сотник заперечливо похитав головою:

— Третя сотня лишилася на основних позиціях.

— Ну то перекажіть йому вітання з Бережанщини.

— Обов’язково перекажу.

І українські офіцери ще раз потисли руки.

* * *

— Д

е ти з ним домовився? — Уляна протиснулася слідом за Степаном через турнікет за огорожу фан-сектора — так називався обнесений парканом плац посеред Хрещатика, який завершувався величезним телеекраном та традиційною для Києва сценою на Майдані.

Сектор цей з’явився за кілька днів до відкриття Євро-2012 — футбольного чемпіонату, який влада урочисто оголосила «національною ідеєю українців». Преса писала, що це — найкраща фан-зона за історію чемпіонатів, якою Київ прославив себе навіки. А опозиція кепкувала з п’яних уболівальників, які дзюрили просто попід київські каштани, а точніше, з мера, який заявив, що у такій поведінці європейських гостей нема нічого страшного і закони гостинності понад усе.

Степан задер голову, щоб зорієнтуватися:

— Під екраном, тільки під яким?

Вздовж Хрещатика височіло ще кілька монструозних конструкцій з телевізорами.

— Ну, і як ми його знайдемо?

— Не знаю.

Була неділя, останній день чемпіонату. Фінал, у якому мали зустрітися збірні Іспанії та Італії. Тому вже з обіду, одразу після відкриття фан-зони тут було не проштовхнутися. Усі з ентузіазмом жлуктали пиво, і дивилися повтори голів чемпіонату на велетенських екранах. Уляна не дуже полюбляла компанії п’яних чоловіків, а надто враховуючи своєрідно потрактовані мером закони гостинності, тому намагалася триматися подалі від каштанів.

Коли збірна Італії несподівано обіграла німців і пройшла до фіналу, нова італійська родичка, як між собою звали вони Б’янку Шагуту, написала, що її бойфренд збирається на матч, бо не може пропустити історичної події. Щиро кажучи, слово «бойфренд» в устах ефектної, судячи з фото, ровесниці-італійки потішило Уляну. Значить, не тільки вона у своєму віці не спромоглася налагодити сімейне життя. «Ти в тренді», — відкоментувала, як завжди, цинічна Катька.

Ну а оскільки вже бойфренд їде, гріхом було б не передати раптово віднайденим родичам, чи як іще їх можна кваліфікувати, італійських сувенірів, чи якихось маленьких сімейних реліквій на пам’ять про діда Стефано-Степана Шагуту, якого вони так старанно розшукували.

За час листування інтернетом Уляна трохи засвоїлася із письмовою англійською, але усної геть не розуміла, як і більшість тих, хто вчився у школі та університеті. Тому відповідальним за зв’язок з італійським гостем було призначено Степана — по-перше, його портовий варіант англійської дозволяв зорієнтуватися у специфічній середземноморській вимові гостя, а по-друге, він як чоловік краще б порозумівся з іншим чоловіком, ще й уболівальником.

— Жалко, що я не родився сто років тому, — зауважив Степан.

Уляна витріщила очі:

— Це іще чому?

— У херсонській Централці до тридцятих років вчили італійську. І добре вчили. Зараз би спілкувався з ним. Як казала мама: вчися, синку, на старості, як найдеш.

— Це тобі було б… сто років! Точно, що «на старості», — засміялася Уляна. — Оце у нас із тобою була б любов!

— Навряд чи, — похитав головою Степан. — Якби я родився сто років тому, мені б випала Перша світова, за нею революція, потім громадянська війна, чи як тепер кажуть, визвольні змагання.

— А мені не подобається слово змагання. Якось воно по-спортивному звучить.

— Не перебивай. Потім колективізація і Голодомор. Потім тридцять сьомий. Далі Друга світова. Ще раз голод у сорок сьомому. Потім могли у Карпати заслати на війну з бандерівцями, а міг і сам в лісі опинитися… Скільки це виходить? — він подумки порахував. — …вісім… дев’ять. Дев’ять смертей на одну біографію. Більш ніж гарантія.

 Уляна похитала головою.

— Ну, вижив же хтось. Он твій батько, наприклад.

Степан замислився:

— Ну, батько в Першу світову тільки народився. І потім, якщо він з Галичини — там голоду не було. Так що у нього може бути лише якихось п’ять-шість смертей. Курорт!

— Це страшне, — Уляну аж пересмикнуло від почутого, і вона притулилася до міцного чоловічого плеча поруч. — Як добре, що зараз мир.

1 ... 163 164 165 166 167 168 169 170 171 ... 209
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)