Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
— Ви н-не маєте права! — завила професорка Трелоні, а сльози бризнули з її очей за величезними окулярами, — н-не маєте права мене звільнити! Я тут працюю шістнадцять років! Г-Гоґвортс — це м-мій д-дім!
— Був ваш дім, — виправила її професорка Амбридж, і Гаррі бридко було бачити, з якою насолодою розтягла вона своє ропушаче обличчя, дивлячись, як професорка Трелоні впала, нестримно ридаючи, на валізу, — але годину тому міністр магії затвердив своїм підписом наказ про ваше звільнення. Тож, будьте ласкаві, вийдіть з вестибюлю. Ви нас ганьбите.
Вона стояла й дивилася з виразом незмірної втіхи, як професорка Трелоні здригалася й стогнала, хитаючись на своїй валізі від невимовного горя. Гаррі почув ліворуч від себе приглушене ридання й озирнувся. Це плакали, притулившись одна до одної, Лаванда й Парваті. Тоді почулися кроки. Професорка Макґонеґел вийшла з кола учнів, підійшла до професорки Трелоні й поплескала її по плечі, водночас виймаючи зі своєї мантії велику носову хустинку.
— Годі вже, годі, Сивіло... заспокойся... витри носа... не все так погано, як тобі здається... тобі не доведеться покидати Гоґвортс...
— Невже, професорко Макґонеґел? — Амбридж погрозливо вийшла на кілька кроків уперед. — А чи вповноважені ви робити такі...
— Я вповноважений, — пролунав глибокий голос.
Відчинилися дубові вхідні двері. Учні, що стояли там, розступилися, і в проході з'явився Дамблдор. Що він робив надворі, Гаррі збагнути не міг, але його постать на тлі химерно-імлистої ночі вражала. Не зачиняючи за собою дверей, він пройшов крізь коло учнів до професорки Трелоні, що заплакано здригалася на своїй валізі біля професорки Макґонеґел.
— Ви, професоре Дамблдоре? — особливо гидко реготнула Амбридж. — Боюся, що ви не зрозуміли ситуації. Я маю тут... — вона витягла з мантії сувій пергаменту, — ...наказ про звільнення, підписаний мною і міністром магії. Згідно з освітньою постановою номер двадцять три. Верховний інквізитор Гоґвортсу має повноваження інспектувати, призначати іспитові терміни та звільняти будь-якого вчителя, котрий, на її... тобто на мою... думку, не відповідає рівню й вимогам Міністерства магії. Я вирішила, що професорка Трелоні занадто слабка викладачка. Отож я її звільнила.
На превеликий подив Гаррі, Дамблдор і далі всміхався. Він поглянув на професорку Трелоні, що невтішно ридала на валізі, і сказав: — Авжеж, професорко Амбридж, це слушно. Ви маєте повне право як Верховний інквізитор звільняти моїх учителів. Але ви не вповноважені виганяти їх із замку, — він люб'язно вклонився. — Право приймати такі рішення все ще належить директорові, а я хочу, щоб професорка Трелоні залишалася жити в Гоґвортсі.
На цих словах професорка Трелоні нестямно зареготала, ледве заглушуючи гикавку.
— Ні... ні, я п-піду, Дамблдоре! Я п-покину Гоґвортс і п-по-шукаю собі долі деінде...
— Ні, Сивіло, — урвав її Дамблдор, — ти залишишся. Він обернувся до професорки Макґонеґел.
— Професорко Макґонеґел, чи я можу вас попросити відвести Сивілу назад?
— Авжеж, — відповіла Макґонеґел. — Уставай, Сивіло... З юрби швиденько вийшла професорка Спраут і схопила
Трелоні за другу руку. Разом вони повели її повз Амбридж угору по мармурових сходах. Підбіг професор Флитвік з витягнутою чарівною паличкою. Він пискнув "Локомотор валізи!" — і багаж професорки Трелоні піднявся в повітря й поплив за нею. Професор Флитвік замикав цю процесію. Професорка Амбридж стояла мов укопана, втупившись у Дамблдора, що все ще люб'язно всміхався.
— А що, — просичала вона так, що чутно було на весь вестибюль, — ви збираєтесь робити, коли я призначу нового вчителя віщування і йому буде потрібне її помешкання? — О, цим можете не перейматися, — чемно відповів Дамблдор. — Знаєте, я вже знайшов нового вчителя віщування, і його влаштовує помешкання на першому поверсі.
— Ви знайшли?.. — пронизливо перепитала Амбридж. — Ви знайшли? Чи не могла б я вам нагадати, Дамблдоре, що, згідно з освітньою постановою номер двадцять два...
— ...міністерство має право призначати відповідного кандидата, якщо... підкреслюю, якщо... директор не зможе підібрати його сам, — закінчив за неї Дамблдор. — А я з радістю вам повідомляю, що цього разу мені пощастило. Дозвольте відрекомендувати.
Він повернувся до відчинених дверей, крізь які проникала нічна імла. Гаррі почув тупіт копит. У вестибюлі приголомшено загомоніли, а учні, що стояли біля дверей, швиденько позадкували, спотикаючись і звільняючи шлях новоприбулому.
З туману з'явилося лице, котре Гаррі вже бачив колись темної, грізної ночі в Забороненому лісі. Біле волосся й дивовижно блакитні очі. Чоловічі голова й торс, що переходили в золотистий кінський тулуб.
— Це — Фіренце, — весело повідомив Дамблдор отетерілій Амбридж. — Гадаю, він відповідає вашим вимогам.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ —
Кентавр і ябеда
— Герміоно, тепер ти, мабуть, шкодуєш, що відмовилася від курсу віщування? — дурнувато всміхнулася Парваті.
Минуло два дні після звільнення професорки Трелоні, і Парваті за сніданком підкручувала собі чарівною паличкою вії, дивлячись на своє віддзеркалення в ложці. Цього ранку мав відбутися перший урок у Фіренце.
— Не надто, — байдуже відповіла Герміона, читаючи "Щоденного віщуна". — Я ніколи не захоплювалася кіньми.
Вона перегорнула сторінку й почала переглядати статті.
— Він не кінь, а кентавр! — обурилася Лаванда.