Гаррі Поттер і орден Фенікса

Перед кріслом у сяйві свічок стояв навколішки чоловік у чорному одязі.

— Здається, я отримав погану пораду, — вимовив Гаррі високим холодним голосом, що тремтів від злості.

— Володарю, благаю вашого прощення, — прохрипів той чоловік на підлозі. Його потилиця виблискувала в мерехтінні свічок. Здається, він тремтів.

— Я тебе не звинувачую, Руквуде, — сказав Гаррі холодно.

Зняв руки зі спинки крісла й, обігнувши його, підійшов до чоловіка, що стояв навколішки. Зупинився над ним у темряві, дивлячись на нього з незвичної висоти.

— Ти впевнений у цих даних, Руквуде? — запитав Гаррі.

— Так, Володарю, так... я ж працював у цьому відділі...

— Ейвері казав мені, що це міг би забрати Боуд.

— Боуд ніколи не взяв би, Володарю... Боуд знав би, що не зможе... інакше він би так люто не впирався Мелфоєвому закляттю "Імперіус"...

— Руквуде, встань, — прошепотів Гаррі.

Чоловік навколішках трохи не впав, поспішаючи виконати наказ. Його обличчя було поцятковане віспинками, що рельєфно виділялися у світлі свічок. Навіть коли підвівся, залишався похиленим, ніби кланявся, і раз у раз перелякано зиркав на Гарріне обличчя.

— Ти добре вчинив, що розповів мені, — сказав Гаррі. — Дуже добре... здається, я кілька місяців згаяв даремно... та нічого... тепер почнемо заново. Прийми подяку Лорда Волдеморта, Руквуде...

— Володарю... так, Володарю, — полегшено захрипів Руквуд.

— Мені буде потрібна твоя допомога. Принось мені всю інформацію, яку зможеш роздобути.

— Авжеж, Володарю, обов'язково... все, що скажете...

— Дуже добре... можеш іти. Пришли до мене Ейвері.

Руквуд позадкував, розшаркуючись, і зник за дверима.

Залишившись на самоті в темній кімнаті, Гаррі відвернувся до стіни. Там, у затінку, висіло старезне потріскане дзеркало. Гаррі підійшов до нього. Дедалі чіткіше бачив у пітьмі своє віддзеркалення... біліше за череп лице... червоні очі зі щілинами замість зіниць...

— НІ-І-І-І-І-І-І-І-І-І!

— Що?! — закричав хтось поблизу.

Гаррі шалено заметався, заплутався в запонах і впав з ліжка. Кілька секунд не міг збагнути, де опинився. Був переконаний, що з темряви над ним знову нависне біле, мов череп, обличчя, але натомість почув біля себе Ронів голос.

— Перестань крутитися як прибацаний, я зараз тебе розплутаю!

Рон порозкидав запони, і Гаррі глянув на нього в місячному сяйві, лежачи на спині й відчуваючи пекучий біль у шрамі. Рон мав такий вигляд, ніби збирався лягати спати і саме скидав з себе мантію.

— Знову на когось напали? — допоміг він Гаррі встати. — На тата? Ота зміюка?

— Ні... з усіма все добре... — видушив Гаррі, а чоло йому палало вогнем. — Крім Ейвері... він у халепі... дав Волдемортові неправдиву інформацію... той дуже розсердився...

Гаррі застогнав, опустився, тремтячи, на ліжко й почав розтирати шрам.

— Але тепер йому допоможе Руквуд... він знову на правильному шляху...

— Що ти таке кажеш? — перелякався Рон. — Тобто... ти щойно бачив Відомо-Кого?

— Я сам був Відомо-Ким, — сказав Гаррі й підніс до очей руки, щоб пересвідчитись, що мертвотно-білих довжелезних пальців уже немає. — Там ще був Руквуд, один з тих смертежерів, що втекли з Азкабану, пам'ятаєш? Руквуд щойно йому сказав, що Боуд не міг би того зробити.

— Що зробити?

— Забрати щось... він казав, що Боуд знав би, що не зможе цього зробити... Боуд був під впливом закляття "Імперіус"... Руквуд, здається, сказав, що його зачаклував Мелфоїв батько.

— Боуда зачаклували, щоб він щось забрав? — перепитав Рон. — Але ж... Гаррі, це мала бути...

— Зброя, — договорив за нього Гаррі. — Я знаю. Відчинилися двері й до спальні зайшли Дін та Шеймус.

Гаррі заховав ноги під ковдру. Навіщо їм знати, що сталося щось дивне, тим паче, що Шеймус лиш сьогодні перестав вважати Гаррі психом.

— Ти сказав, — пробурмотів Рон, нахиляючись до Гаррі і вдаючи, що наливає собі води з карафки на тумбочці біля ліжка, — що сам був Відомо-Ким?

— Так, — ледь чутно підтвердив Гаррі.

Рон ковтнув забагато води, й вона потекла йому з під боріддя на груди.

— Гаррі, — сказав він, поки Дін і Шеймус роздягалися й голосно балакали, — ти повинен розповісти...

— Нікому я не повинен розповідати, — урвав його Гаррі. — Я б цього всього не бачив, якби опанував блокологію. Я мушу навчитися від цього відключатися. Ось що вони хочуть. Кажучи "вони", він мав на увазі Дамблдора. Повернувся до Рона спиною і за якийсь час почув, як зарипів Ронів матрац, коли той теж ліг у ліжко. Шрам почав нестерпно пекти. Він прикусив зубами подушку, щоб не стогнати. Знав, що десь там зараз карають Ейвері.