Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
«Значить, ще щось буде? Значить, ще не все втрачено?» — подумав Гольт.
— А що з Зеппом?
— У нього шок. Ми візьмемо його з собою. Хрістіан піде з Зеппом, а ми залишимося прикривати.
Він знову щось розмірковував, схиливши набік голову.
Гольт нетерпляче крикнув:
— Ну, ходімо!
— Зачекай! Що це сьогодні на тебе найшло? Я от прикидаю: виб’ють вони нас звідси чи ні? Ніякого бойового завдання ми не одержували, тому я думаю, що ми не маємо права пробиватися звідси самостійно.
— Гільберт! — не своїм голосом закричав Гольт. — Облиш ти це. А то я сам ушиюсь звідси.
— Ні, ти цього не зробиш, — відповів йому Вольцов сердито. — Я цього не допущу. Організований відступ — це можна. Але безладна втеча неприпустима!
У Гольта мимоволі промайнула думка: «Чотири чоловіка… і організований відступ!»
Феттер і Гомулка переповзли через вестибюль. Діставшись до Гольта, вони підвелись. Гомулка спирався на Феттера і на свій карабін. Він знесилів. Обличчя під марлевою пов’язкою здавалося землисто-сірим, губи посиніли, на лобі виступили краплинки поту.
— Боляче? — запитав Гольт.
— Майже ні,— кволим голосом відповів Гомулка і разом з Феттером зник у підвалі.
На вулиці знову застрочив кулемет. Відстрілюючись, Вольцов крикнув:
— Ну, стріляй же, Вернер!
Хтось проскочив через освітлене полум’ям пожежі подвір’я в темряву саду. Гольт вистріляв усі патрони. Над ним бушував вогонь, цеглини і балки з гуркотом падали вниз.
— Заряджай і біжімо!
Вони кинулися в підвал. Гольт забрався на ящик і виліз через вікно надвір. Вольцов подав йому карабіни. Вони шмигнули в кущі. Врятувались! Гольт озирнувся. Пожежа дедалі розгоралася, снопи полум’я виривалися з вікон і піднімалися високо над дахом.
Всі четверо щасливо добралися до залізничного насипу і пішли вздовж колії до станції. Стрілянина у місті потроху стихала. Вони посувалися повільно, Гомулку доводилося підтримувати. Годині о другій ранку нарешті підійшли до станції, там все ще тріскотіли постріли. Заховавшись у лісі, поодаль від залізниці, вони чекали, поки розвидниться і закінчиться перестрілка. Рештки охорони станції засіли в будці блокпоста.
Довкола стояла така тиша, ніби вночі нічого й не сталося. Вони з’явилися до унтер-фельдмейстера Рішки. Блідий, розгублений, він сидів навпочіпки серед своїх солдатів.
Гомулка незабаром очуняв від шоку. Він попросив Гольта змінити йому пов’язку. Куля зачепила щоку і залишила на ній глибокий слід, що тягся навскоси до мочки вуха; рана дуже кровоточила.
Вольцов і Феттер тим часом з кількома солдатами пішли в місто. Мешканці покинули його, і воно було зовсім безлюдне. Годині о десятій боязко, розрізненими групками до станції підійшов третій взвод, що дуже порідів і втратив свого командира. Увечері, коли взвод повертався в місто, на нього несподівано напали. Командира вбили. Відділення сховалося в лісі. Трохи згодом на станцію з’явився Бем у супроводі особистої охорони з п’яти чоловік. На вартових, що стояли на мосту, також напали, Бем взяв на себе командування ротою і, намагаючись встановити точну цифру втрат, бігав туди й сюди з записною книжкою. Рота, що нараховувала сто вісімдесят п’ять солдатів, зменшилась до ста тридцяти одного.
Від самої тільки думки про наступну ніч Гольта проймав дрож. Він лежав у коморі для збіжжя. Вольцов тинявся по станції. В другій половині дня він сказав:
— Коли стемніє, вони знову всиплять нам перцю.
Але надвечір у місто прибула моторизована частина СС. Солдати трудової повинності стовпились біля грузовиків перед станцією. Феттер захоплено вигукнув:
— Ви дивіться, яка чудова у нас зброя!
— Наступальна, — пояснив Вольцов, — нові автомати зразка сорок четвертого року.
— От якби нам таке, — вигукнув Феттер, — то сьогодні вночі ми неодмінно перемогли б!
Гольт байдуже слухав, сидячи на бетонованій вантажній платформі пакгаузу. «Якщо вони повернуться, ми втратимо ще півсотні людей. І завтра стільки ж. А найпізніше післязавтра прийде і моя черга. Ще два дні…»
Бем наказав шикуватись. Солдати повилазили на грузовики. А есесівці, що стояли з карабінами до ноги, залишились.
Машини звернули в долину і помчали по дорозі вздовж бурхливого потоку. Далекий гуркіт гармат, що долинав з самого ранку з-за гір, все наближався. Надвечір вони добралися до села, що лежало у глибокій улоговині. У ньому було повно есесівців. Для ночівлі відділенню виділили перекошений сарай. Нарешті їм видали гарячу їжу і продукти. У школі відділення втратило все своє майно. В Гольта залишилась тільки торбина з сухарями, і він засунув у неї одержані консерви та хліб. Сигарети і тютюн підняли настрій. Гольт одвів Гомулку на перев’язочний пункт. Оглянувши рану, санітар зневажливо буркнув: