Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Звертаючись до мене, треба казати: пане командир відділення!
— Слухаю, пане командир відділення!
— Ідіть! Живо!.. Щоб був мені порядок! — крикнув Вольцов. — А ми приберемо кімнати на першому поверсі.
Повернувся перший взвод. Весь будинок задвигтів від ударів молотками. Вікна першого поверху забивали зсередини зірваними з завісів дверима. Хтось навіть наказав використати для цього стулки дверей чорного та парадного ходів.
— Головне — щоб вони не жбурнули нам у вікно гранату! — пояснив унтер-фельдмейстер Рішка, командир першого взводу.
Надвечір повернулися Лессер і Бетхер. Вольцов спустився до них на перший поверх віддати рапорт. Коли він повернувся нагору, то сказав Гольтові:
— Можеш носити парабелум, він не заперечує.
Увечері з’явився Бем. Гольт бачив, як він слідом за обер-фельдмейстером спустився у підвал. Вольцов повідомив:
— Завтра цих обох передадуть есесівцям.
Гольт промовчав.
Нарешті в будинку все стихло. Перший взвод на чолі з Рішкою виступив — два відділення повинні були охороняти станцію і два — патрулювати місто. Другий взвод призначено охороняти міст і школу. Вночі Бем зняв ще одне відділення з тих двох, що охороняли школу, і послав на міст.
— Три відділення для охорони мосту, — зауважив Гомулка, — і тільки одне залишається в школі?
— Ледарі ви! — закричав Бем. — Будете змінюватись кожні три або чотири години! Мені потрібні люди! Міст важливіший, ніж казарми, це наказ обер-фельдмейстера!
Обер-формана Реслера він залишив у школі з великою неохотою. Вольцов виставив парні пости біля обох входів — на вулиці і на подвір’ї. Крім того, двоє вартових повинні були патрулювати навколо школи.
Вони сиділи в караульному приміщенні — Вольцов, Гольт, Гомулка, Феттер та обер-форман Реслер, тихий і спокійний чоловік, який дуже не любив лаятись і вживав брутальні слова, лише коли допікали його до живого. Вольцов курив товсту сигару і коментував події дня:
— Нас тут чотирнадцять чоловік, додайте ще Бетхера з Лессером. Вночі повернеться третій взвод, тоді в нас людей вистачить.
— До чого вся оця паніка? — дивувався Феттер. — Коли начальство так хвилюється, ніколи нічого не трапляється.
Гольт вийшов з караульного приміщення. Йому противне було оте пусте базікання. Він якийсь час постояв біля дверей, дивлячись на вартових, що нерухомо стояли в темряві. Він думав про дівчину в підвалі. Ця думка мучила його, як фізичний біль. «А я був би її застрелив…» Він не міг дати лад своїм думкам. Піднявшись на другий поверх, він ліг на солому, але ніяк не міг заснути.
Об одинадцятій годині вони з Гомулкою змінили патрульних. Гомулка наказував всім іншим:
— Глядіть, не підстрельте нас ненароком!
Вони повільно обходили свою дільницю — по вулиці, повз школу, через сад, навколо подвір’я і з другого боку знову виходили на вулицю. Паркан, що з двох боків підходив до школи, був повалений. Обидва мовчали і напружено вслухались у темряву ночі.
Було вже близько півночі. Вони вийшли з саду на вулицю. Раптом на городі, майже поруч, гримнув постріл. Гольт завмер. Почалась безладна стрілянина. Короткі, рідкі автоматні черги змінювались гвинтівковими пострілами, що дедалі частішали. Біля входу в школу хтось крикнув: «Стій!» Потім і там гримнув постріл. Гомулка зірвався з місця і побіг до під’їзду. Гольт почув у саду, позад себе, квапливі кроки, — хтось пробирався через кущі. Він вистрілив. Перед ним у темряві спалахнуло полум’я автомата. По другий бік майдану, там, де вулиця вела в місто, зчинилась шалена стрілянина, потім на мить стихла і почалася знову. Та ось стали стріляти і з школи.
По бруківці гулко протупотіли кроки, хтось біг з боку міста до школи, але біля саду упав і закричав: «На допомогу!» Гольт за два стрибки опинився біля того, що впав. Солдат лежав ницьма. Підвівши голову, він прохрипів:
— У місті… Патрулів… Усіх!..
Потім його голова в касці дзвінко вдарилась об бруківку. По той бік майдану, там, де починалася вулиця, короткими чергами застрочив кулемет. Гольт кинувся в кущі. Тепер стріляли і на подвір’ї, і в саду позад нього, зовсім близько, стріляли всюди. Він вискочив на вулицю і побіг, притискуючись до стіни, вздовж будинку школи, потім упав на землю і поповз до під’їзду. Один вартовий лежав перед входом, другий — на самому порозі. Гольт переліз через нього у вестибюль. Там валявся труп Реслера.
— Не стріляйте! — крикнув Гольт і відкотився вбік, куди не міг дістати кулемет, який строчив у відчинені двері. Кулі весь час стукались об стіну. Вгорі, у вестибюлі, через рівні проміжки часу лунали постріли з карабіна.