Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
І все це божевільною радістю наповняло мою душу. Я благословляв грядущий день знання й чув сплески могутніх сил у собі. Вони рвалися на волю, хотіли втілення. Я прямо божеволів, повторюючи дивно могутню фразу великої людини: «Дайте мені точку опертя – і я переверну землю». А я чув у собі силу перевернути світ цілий без жодного пункту підпори!
Нема вогнищ, зникла інквізиція, не можна вже правовірним людям науки й мистецтва повісити свого єретика-собрата на площі, але хіба не можна вигадати тисячі иньших тортур? Хіба тепер не палять у полум’ї безглуздої критики, хіба не розпинають на вселюдське позорище всякого провозвісника істини, коли його правда не дістала ще патенту? Хіба не бачимо ми й зараз ученого кривляння, не чуємо ученого реготу над тим, чого «учені» не знають і до чого «учені» не підходили серйозно? Ніхто з них не стане провадити дослідів з елєктричною машиною в пересиченій водяною парою атмосфері, а між тим безконечно тонші, тендітніші досліди проявлення медіюмічної сили вони думають провадити без усякої моральної підготовки, в брутальній обстановці власного скептицизму, не розуміючи навіть того, що психічна сила грубого недовір’я руйнує психічну силу медіюма. Що сказали б вони про свого товариша, який, працюючи над спектрами, схопив би нараз молоток і луснув ним по призмі? А на медіюмічному сеансі, коли медіюмові ціною надзвичайних зусиль удасться нарешті запанувати над атмосферою недовір’я й викликати феномен – муж науки не посоромиться схопити жінку-медіюма за ногу, аби довідатися, чи не стукає медіюм ногою. Навіть того не розуміє, що таке більш ніж нагле пробудження від сомнамбулічного сну не тільки внівець повертає дослід, а може відбитися негативно навіть на психіці медіюма.
І невже треба вважати природнім, коли попередня мучениця, істина одиниць, стільки перетерпівши від банальної «золотої середини» – сама врешті стає деспотом і затримує рух вперед? Історія дивує своєю одноманітністю, і сучасні противники великої науки не більше, як перебрані в иньші костюми члени синедріону, що розпинали Христа, академіки, що кидали до в’язниці Галілея, пекли вогнем Джіордано Бруно. Як розтовкмачити їм, що творчий дух – то ж вічно дикий несамовитий вогонь, що не треба дивуватися його дивним, може, незрозумілим на перший погляд формам, а треба уважно стежити за ними і вміти побачити там лице істини? Аж жаль стає їх, мертвих, похованих во гробах самозадоволення з відтіночком муки за ніби недосяжність мети. Просто не вміли відрізнити пшениці від полови.
А я тим часом учився. Не зле знаючи французьку й німецьку мови, я в першу ж голову прочитав усе, що міг знайти в тих літературах: і Кнукса, і Цельнера, і барона Гелленбаха, і знамениту «Книгу медіюмів» Аллана Кардека, і Максиміліяна Перті і багато иньших. Ці книги розкрили передо мною всю необмеженість мого духа, віковічність мого існування і єднання моє з душами як давно померлих, так і ненароджених людей.
Нема нічого надприроднього! Все можна зрозуміти, все можна знати – треба тільки учитись, учитись і учитись. До метафізичної проблеми треба внести математичний аналіз, в чуття – вимірення, в етер – запис. Треба тільки поважати дійсність, не ставити собі володіння істиною виключним власним монополем, а хотіти пізнавати всю безліч істин ще невідомих, ще таємних і нерозслідуваних, близьких до мрії.
Я готувався до проби зносин з потойбічнім світом і неначе забув за світ цьогобічний – а він нараз дав себе сильно знати. Більше! Змінилося усе моє життя…
Це сталося в період найбільш енергійної роботи: я вивчав англійську мову для можливости втягти до своєї скарбниці знань і те, що має література на тій мові. А я вже прочитав Траверса Ольдфільда, Роджерса, Едмонда, Леє, Гаддока, Ґреґорі й иньших. А в той же самий час я силкувався зрозуміти таємні елементи людського «я», одичні сили, його флюїдичний стан речей і т. п. Я ж хотів прийти до роботи не учнем, а рівноправним діячем, отже учився без упину.