Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Городское фэнтези » Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
Антологія української фантастики XIX—ХХ ст. - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів. Класична фантастична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 229
Перейти на страницу:

А тут!.. Все так дивно, незрозуміло велично, таємно. Все леготом дише, боїться грубого дотику, все тонко й ніжно. Тут треба тонкої організації й розумової й нервової, аби ввійти робітником до тієї науки. Ти повинен відповісти на безліч вимог, повинен бути творцем, стрілою вперед. Я розумію значення мулярів у будові будучого знання, але і я і той, хто сміятиметься з мене і сам муляр врешті – всі ми більше цінимо не муляра, а того архітекта-артиста, котрий силою немулярських своїх змог утворив дивне. Так само і в науці: я поважаю учених мулярів, вважаю потрібною їх роботу, і роботу самих їх мулярських наук, але як і самі вони суть лише матеріялом синтези будучого генія, так і їх науки – лише підвалини для будучої науки наук, провозвісником якої є спіритуалізм.

І передо мною розгортався безмежний світ нового знання. Щодень пізнавав я нові тайни людської душі, нові змоги, проявлення яких не увійшло до кодексу загально-ухвалених наук; довідувався про факти, занесені вже навіть до аналів історичних, але осміяні потім отарою засліплених людей. Зі здивованням пізнав я, що жреці науки, саме ті, що так багато кричать про неї і нібито боронять – власне, вони й найбільші її вороги, бо не мають найменшого поважання до науки, вважають її річчю одного маштабу зі своїм обмеженим розумом, а явища не тільки зовнішнього порядку поясняють своїми убогими формулами. А хіба ж наука, дійсно чиста наука, може коли говорити про неіснування, і навіть неможливість існування чого-небудь? Ні, ніколи! Вона, прозорлива й сильна, не падала ще так низько. То лише придверники науки, схолястики й рутинери, то лише нетолєрантна товпа наукова демонструє на базарі своє недоумство, видаючи його перед дурниками за останнє слово науки. А сама вона, Велика наука, той стовп серединний знання, що заклався навіки кріпко з мізкових кліток міліярдів будівничих – вона ніколи не говорила так. І наскільки я поважаю справжню науку, остільки ж гордую тими quasi – представниками її, які свою анормальність, свій пігмейський зріст і обрій видають за належність до великого сонму безсмертних. Назад, кроти й мухомори! Як сліпі в байці, полапали ви хто ратицю, хто хобот, хто вухо слона; не відважуйтеся ж говорити, що увесь царствений будинок знання не більший від вашої запоганеної коробки без світла.

А тут?! Установити безперервний зв’язок між собою і всім необ’ятним відомим і невідомим, видимим і невидимим світом! Бачити тут нитку, що йде від моєї душі до всіх вселенських душ, до всього, що існує! Знати, що я можу скупчити всю мою енергію нервову в любому пункті вселенної, навіть у необтяженому матерією – о, як це безконечно! І я молюся перед тою безконечністю!

Кожний прожитий день, кожна прочитана книжка розкривали передо мною нові безодні знання й змушували все нижче й нижче клонити коліна перед незрозуміло-величним запасом таємних ще сил людського «я». Мене тільки – не обурювало, а смішило скоріше одно: як це людям подобається навішувати ярлики. Навісить – і заспокоїться, неначе вже пізнав. А хіба ж не все одно, як назвати силу проявлення – чи начисто фізичною, чи психодинамічною, ектенічною, одичною, магічною, чи ще якою? Важно, що вона існує, що вона єсть у тобі, в мені, в тій павутинці, що он бачу я на рожевому кущі у вікні. Не будемо тратити часу на відшукання назв. Облишмо це будучим технікам, тим, що на базарі будуть колись користати з нашого винаходу.

А я хочу тільки знати. І я знаю.

Знаю, що все існує подвійно. Все. І я, і ти, і отой кінь, що везе зараз бочку з водою у двір, і сама бочка. Суть звичайні матеріяльні форми, а побіч них суть і иньші, флюїдичні, особливі (хоча і вони можуть иноді мати ознаки матеріальної структури). Перші я пізнаю звичайними п’ятьма своїми чуттями, а другі пізнаються тими чуттями тільки віддалеки, неясно й неповно, і треба ще віднайти в організмі, виховати в людині спеціяльні здібності для повного уловлення явищ флюїдичного порядку. Ми знаємо передачу власної мислі лише словом, письменом, взагалі фізичними засобами, передача ж чуття – то ще не розрішене завдання і навіть, як дехто каже, зовсім неможливе до розв’язання, як квадратура кола. А я цілком ясно бачу тепер, що існують тисячі засобів передачі мислі без найменшого дотику й письмен, в неприсутності об’єкта – як угодно. Що ж до чуття, того ніжного плоду небес, що невідомим чином упав на землю й здивував земнорідних своєю незрозумілістю – то воно може бути переданим і зменшеним, і збільшеним, білим, чорним і яким тільки захоче передати моя воля.

І могутнім я чув себе в такі хвилини. Могутнім, як істота, що самим уже актом родження на світ дістала велику змогу єднання з безконечністю. Які широкі перспективи розкривалися тоді перед моїм духовним зором! Які глибини, які тайни! А скільки роботи, скільки нових наук, руху вперед незнаними ще, неходженими й незаходженими шляхами! І рух той – без кінця! За одною новоодкритою просторінню знання вже одразу видно тисячі других, ще більше таємних і цікавих – і нема кінця їм! Нема кінця знання людини, як нема межі просторіні, нема смерти часу. Бо людина – сама і просторінь, і час. Може існувати в них і без них, може брати їх для своєї потреби, а може й не брати. Бо чоловік – частина природи, атом вселенної та, як вона, безконечний.

1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 229
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)