Твори у 12 томах. Том 09
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #9
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Волинець
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 09». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До дев’ятого тому ввійшли: повісті «Звір Предковічний»(1911, окреме видання — Нью-Йорк, 1913) та роман «Місячна долина (Нью-Йорк, 1913).
— Здорові були! — привітався він. — Ви тут затишно, я бачу, влаштувалися. — Він кинув на землю неповну торбину. — Мушлі. Тільки всього. Вода ще занадто висока.
У Біллі вирвався якийсь невиразний вигук, і обличчя йому заніміло від крайнього подиву.
— Бий мене сила божа, якщо я не тішуся нашій зустрічі! — вихопилося в нього. — Вашу руку! Я завжди казав, що тільки спіткаю вас, обов’язково стисну вашу руку… Чи ти ба!
Біллі не міг стримати себе: почавши легеньким смішком, він урешті зареготався на ввесь рот.
Незнайомець зчудовано подивився на нього, стискуючи йому руку, а тоді перевів запитливий погляд на Сексон.
— Ви вже пробачте, — гоготів Біллі, трясучи від щирого серця незнайомцеві руку. — Але на мене такий сміх напав. Бий мене сила божа, — ось я прокинуся часом уночі, нарегочуся, і знову засинаю. Хіба ти його не впізнаєш, Сексон? Та це ж отой самий фертик… А ви таки нічогенько вмієте загилювати, еге?
І тут Сексон раптом згадала. Це він стояв поруч із Роєм Бланшаром біля авто тоді, коли вона блукала хвора й непритямна незнайомими кварталами Окленда. Але й тоді вона бачила його не вперше.
— А пам’ятаєте гулянку каменярів у Візл-парку? — спитав Біллі.— А перегони? Та вашого носа я впізнаю серед мільйона носів! Адже ви той самий молодчага, що кинув ціпка Тімоті Макменесові під ноги й заварив таку колотнечу, якої ані Візл-парк, ані який інший парк у світі ніколи й не бачив!
Незнайомець тепер і собі засміявся. Він реготав усе дужче, аж мусив спершу постояти на одній нозі, тоді на другій, а потім і зовсім сісти — на колоду, принесену морем.
— А ви там були? — спромігся він нарешті промовити до Біллі.— Ви це бачили? Бачили? — І обернувся до Сексон: — А ви?
Вона кивнула.
— А знаєте, — почав Біллі, коли вони вже пересміялися, — мені так кортить довідатися, на якого біса ви те зробили? Навіщо? Я стільки разів запитував себе…
— І я теж, — відповів той.
— Адже ж ви не знали Тімоті Макменеса, правда?
— Ні, навіть не бачив його, ні перед тим, ані опісля.
— То навіщо ж ви те зробили? — домагався Біллі.
Молодик засміявся, але стримав себе цим разом.
— Хай мені всячина, якщо я знаю! В мене є один тямущий приятель, він пише мудрі наукові книжки, а от його весь час пориває шпурнути яйце в електричний вентилятор, щоб побачити, що з того вийде. Мабуть, так воно й зі мною вийшло — тільки мене перед тим зовсім не поривало щось там шпурляти. Коли я вгледів ці ноги, що неслися повз мене, — я просто просунув між них тростинку, та й годі. Я й не замірявся того робити. А от узяв та й зробив. Тімоті Макменес, певно, здивувався не більше за мене.
— А спіймали вас? — спитав Біллі.
— А хіба по мені видно, що мене можна спіймати? Я тоді так злякався, як ніколи в житті. Навіть сам Тімоті Макменес не спіймав би мене тоді. Але що скоїлося по тому? Я чув, що знявся неймовірний шарварок, та не мав часу озиратися.
Тільки за чверть години, — після того, як Біллі розповів усе про колотнечу у Візл-парку, — вопи всі втрьох перезнайомилися. Молодика звали Марк Гол, а мешкав він у одному з будиночків серед кармельських сосен.
— А як ви дісталися до Бірсової бухти? — поцікавився Гол. — Адже з дороги нагорі її зовсім не видно.
— Так ось як вона зветься, — зауважила Сексон.
— Ми її так назвали. Один з наших товаришів пролітував тут якось і на честь його ми назвали бухту. Я вип’ю склянку вашої кави, якщо дозволите, — звернувся він до Сексон. — А потім покажу вашому чоловікові цю місцевість. Ми дуже пишаємося нашою бухтою. Ніхто з чужих ніколи сюди не заходить.
— Ну, а м’язи оці ви набули уже ж не втікаючи від Макменеса, — зауважив Біллі між двома ковтками кави.
— Масаж м’язів, коли вони напружені,— була загадкова відповідь.
— Еге, — відповів замислено Біллі.— А з чим його їдять?
Гол засміявся.
— Зараз я вам покажу. Напружте перший-ліпший м’яз і зробіть йому масаж пальцями — ось так і так.
— Оце уся причина? — недовірливо запитав Біллі.
— Так! — гордо відповів той. — Ось торкніться мене, де хочете, і переконаєтесь. Під кожним м’язом, що ви бачите, криється п’ять інших, і перший м’яз керує ними.