Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Важливо зазначити, що тільки встановленням у законодавстві конкретних видів часу відпочинку не можливо досягти належного рівня реалізації права на відпочинок та його відповідного гарантування. Тому з огляду на тісний взаємозв’язок між часом відпочинку та робочим часом реалізація встановленого у коментованій статті права на відпочинок досягається також шляхом встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час, максимальної тривалості робочого часу та інших гарантій у сфері правового регулювання робочого часу.
У чинному трудовому законодавстві робочий час поділяється на робочий час нормальної тривалості, скорочений робочий час і неповний робочий час. Відповідно до ст. 50 КЗпП України робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень — це є гарантоване у ч. 2 коментованої статті встановлення максимальної тривалості робочого часу в законодавчому акті. Відповідно до цього положення, підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати тільки меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч. 1 ст. 50 КЗпП України. Це означає, що нормальна тривалість робочого часу не може бути збільшена колективними та трудовими договорами. Указане положення свідчить про важливість встановлення нормальної тривалості робочого часу як засобу захисту трудових прав працівників. Разом з тим існують випадки, прямо передбачені законодавчими нормами, коли максимальна тривалість робочого часу може бути більшою, ніж визначена у коментованій статті: надурочні роботи, ненормований робочий час, чергування, праця за сумісництвом тощо.
Необхідно вказати, що перша Конвенція Міжнародної організації праці від 29 листопада 1919 р. регулювала саме питання обмеження тривалості робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день та 48 годин на тиждень, що говорить про визнання МОП питання тривалості робочого часу найголовнішим у трудових відносинах. Визначення нормальної тривалості робочого часу не більшою ніж 40 годин на тиждень в Україні відбулося у 1993 р., коли Законом України від 17 листопада 1993 р. № 3610-ХІІ були внесені зміни у ч. 1 коментованої статті (до цього моменту вона становила 41 годину на тиждень).
У чинному трудовому законодавстві визначено дві групи працівників, для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу. До першої групи належать працівники, для яких встановлення скороченої тривалості робочого часу є обов’язковим. Це, згідно зі ст. 51 КЗпП України, особи, яким не виповнилося 18 років; працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, а також окремі категорії працівників, для яких законодавчими актами встановлено скорочену тривалість робочого часу, закритого переліку яких у статті не міститься — названо лише дві категорії таких працівників — вчителі та лікарі. Так, відповідно до ч. 1 зазначеної статті КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) дня працівників віком від 16 до 18 років 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.
Особливістю другої групи працівників, для яких може встановлюватися скорочена тривалість робочого часу, є відсутність імперативного припису щодо такого встановлення. До цієї групи належать жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, при цьому скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись на підприємствах і в організаціях за рахунок їх власних коштів.
Наступним видом робочого часу є неповний робочий час. Неповний робочий час встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом. Але на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину- інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.