Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
г) оголошення та/або проведення страйку під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом.
Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Із заявою про визнання страйку незаконним управі звернутися власник або уповноважений ним орган. Справа за такою заявою повинна бути розглянута не пізніше семиденного строку, включаючи час підготовки справи до судового розгляду. Рішення суду про визнання страйку незаконним за наявності причин для його прийняття зобов’язує учасників страйку прийняти рішення про припинення чи скасування оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.
Законодавством передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь у страйку працівників, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується.
За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв’язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов’язки, зберігається заробітна плата у розмірі не нижче встановленої законодавством і колективним договором за час простою не з вини працівника.
Стаття 45.
Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Коментована стаття встановлює саме бажане в економічному сенсі після права на своєчасне отримання винагороди за працю та найбільш приємне у соціально-психологічному аспекті конституційне трудове право — це право кожної працюючої людини мати час на відпочинок, час, коли кожен працівник звільняється від виконання своїх трудових обов’язків і може його використовувати на свій розсуд. Відповідно до зазначеного конституційного положення в чинному трудовому законодавстві кожному працівникові гарантовано надання наступних видів часу відпочинку: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні (щотижневий відпочинок), святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.
Серед перерв протягом робочого дня найбільш поширеними є: перерва для відпочинку і харчування, перерва для годування дитини, перерва в роботі для обігрівання і відпочинку. Перерва для відпочинку та харчування є однією з гарантій прав працюючих, яка спрямована на створення належних умов праці, недопущення нещасних випадків на виробництві, збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. За загальним правилом надання певного часу на перерву для відпочинку та харчування є обов’язком для власника або уповноваженого ним органу. Контроль за дотриманням указаного обов’язку може здійснювати, зокрема, Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю.
Перерва для відпочинку і харчування надається працівникам протягом робочого часу, а її тривалість визначено лише максимальною межею — 2 години. Відповідно, оскільки мінімальну межу такої перерви в законі не встановлено, то її врегулювання відбувається на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. На практиці тривалість перерви, як правило, встановлюється в межах від 30 хвилин до 1 години.
Перерва для відпочинку і харчування працівникам надається протягом робочого дня, але не враховується при обліку робочого часу робітників і службовців. Указівка у КЗпП України на те, що перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи, сприяє встановленню найбільш раціонального поділу робочого часу працівника, але за своїм змістом вона не має імперативного характеру, що допускає на практиці певні відхилення від загальної норми.
Час початку і закінчення перерви, її тривалість встановлюються на підприємстві правилами внутрішнього трудового розпорядку. У той же час використання перерви для відпочинку і харчування працівником здійснюється на його власний розсуд, але в межах встановленого на підприємстві, установі, організації для цього часу. Оскільки на час такої перерви працівник не зв’язаний з виконанням дорученої йому роботи, то законом передбачена можливість відлучатися з місця роботи на час перерви. Однак він зобов’язаний своєчасно прибути для її продовження. На тих роботах, де перерву зробити не можна через умови виробництва або службової діяльності, працюючим надається можливість прийняти їжу в будь-який час протягом робочого дня. Це є для власника або уповноваженого ним органу обов’язком. Перелік таких робіт, порядок і місце прийому їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, що знаходить своє відображення в колективному договорі.