Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
У багатьох місцях своїх творів Маркс дає нам зрозуміти, що роздуми зміцнили його впевненість у тому, що юридично-політична система — це лише «надбудова»11 над соціальною, тобто економічною системою. І хоча ця теорія звичайно ж була спростована наступним досвідом12, вона лишається не тільки цікавою, але, я певен, і такою, що має зерно істини.
Історичний досвід Маркса вплинув як на його бачення зв'язків між економічною і політичною системами, так, зокрема, і на його бачення лібералізму і демократії, які він вважав лише масками для диктатури буржуазії, саме на те бачення, що було інтерпретацією тогочасної соціальної ситуації і що здавалося йому цілком вірогідним, бо підтверджувалося сумним досвідом. Маркс (особливо замолоду) жив у період найбезсоромнішої і жорстокої експлуатації. І цю безсоромну експлуатацію цинічно захищали лицемірні апологети, котрі апелювали до принципу свободи людини, до права людини визначати свою власну долю і вільно укладати будь-яку угоду, яку вона вважає сприятливою для своїх інтересів.
Користуючись лозунгом «рівної та вільної конкуренції для всіх», тогочасний необмежений капіталізм успішно протистояв будь-якому трудовому законодавству аж до 1833 року, а ще протягом багатьох років — його практичному втіленню13.
Наслідком цього було спустошене і злиденне життя, яке навряд чи можна уявити сьогодні. Надто великі страждання випали на долю жінок і дітей. Ось два приклади, запозичені з «Капіталу» Маркса: «Вільям Вуд, дев'яти років, «почав працювати, коли йому було 7 років і 10 місяців»... Він приходить щодня о 6 годині ранку і закінчує приблизно о 9 годині вечора». «Отже, п'ятнадцять годин праці для семирічної дитини!» — вигукує офіційний звіт14 комісії з дитячої роботи 1863 року. Інші діти мусили починати роботу о 4 годині ранку чи працювати всю ніч до 6 години ранку, і часто навіть дітей лише шести років приневолювали до щоденної важкої праці протягом 15 годин. «Мері Анн Уоклі пропрацювала без перерви 26 1/2 години разом із 60 іншими дівчатами, по 30 чоловік у кімнаті... Лікар, пан Кіз, покликаний надто пізно до її смертного одра, засвідчив перед «Со» («присяжними по огляду трупів») просто: «Мері Анн Уоклі померла внаслідок того, що вона спала в надто тісному, погано вентильованому приміщенні». Щоб дати лікареві урок хорошого тону, «Со» у відповідь на його свідчення заявили: «Вона померла від удару, але є підстава побоюватись, що її смерть могла бути прискорена надмірною працею у переповненій майстерні»15.
Такими були умови життя робітничого класу навіть у 1863 році, коли Маркс писав «Капітал». Його палкий протест проти цих злочинів, до яких тоді ставилися досить терпимо, а часом навіть захищали не лише професійні економісти, а й церковники, назавжди забезпечує Марксу місце в ряду визволителів людства.
З огляду на цей досвід, не дивно, що Маркс був не вельми високої думки про лібералізм і що в парламентській демократії він убачав-таки замасковану диктатуру буржуазії. Йому легко було інтерпретувати ці факти як такі, що підтверджують його власні аналізи відносин між правовою і соціальною системами. Згідно з правовою системою, рівність і свобода, зрештою, майже встановлені. Але якими вони були насправді! Отож, не слід винуватити Маркса за те, що він наполягав на виключній «реальності» економічних факторів, а правову систему вважав лише надбудовою, прикриттям цієї реальності і засобом класового панування.
У «Капіталі» досить чітко розроблена відмінність між правовою і соціальною системами. В одній з його теоретичних частин (детальніше розглянутій у розділі 20) Маркс аналізує капіталістичну економічну систему, користуючись спрощеним й ідеалізованим припущенням, згідно з яким правова система в усіх відношеннях є досконалою. Він припускає, що свобода, рівність перед законом, справедливість гарантовані кожному і привілейованих відносно закону класів не існує. Більше того, він припускає, що навіть економічна галузь позбавлена будь-якого «грабунку», що «справедлива» ціна сплачується за всі товари, включаючи і робочу силу, яку робітник продає капіталістові на ринку праці. Ціна на всі ці товари є «справедливою» в тому розумінні, що всі товари продаються і купуються пропорційно середній кількості праці, необхідній для їх вироблення (або, користуючись термінологією Маркса, продаються і купуються відповідно до їхньої справжньої «вартості»16). Звісно, Маркс знав, що все це надто спрощений погляд, адже, на його думку, з робітниками майже ніколи не поводилися чесно, точніше — їх завжди обманювали. Проте, виходячи навіть із такого ідеалізованого погляду, він намагався показати, що і в такій досконалій правовій системі економічна система має функціонувати так, аби робітники не змогли скористатися своєю свободою. Незважаючи на всю цю «справедливість», вони були б анітрохи не кращими від рабів17, бо якщо вони бідні, то на ринку праці можуть продавати лише самих себе, своїх дружин і дітей рівно за стільки, скільки необхідно для відтворення їх робочої сили. Інакше: за свою робочу силу вони одержать не більше, ніж потрібно для убогого існування. Це засвідчує, що експлуатація — не просто грабунок. Її не можна позбутися лише правовими засобами. (Міркування Прудона про те, що «власність — це грабунок» — надто поверхневі18.)