Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
З іншого боку, його спроба використати те, що можна назвати «логікою класової ситуації», для пояснення функціонування інститутів індустріальної системи — просто чудова, незважаючи на певні перебільшення або применшення деяких аспектів цієї ситуації. Вона чудова, зрештою, як соціологічний аналіз того рівня індустріальної системи, який і мав на увазі Маркс,— системи «необмеженого капіталізму» (як я його називаю10) столітньої давності.
Розділ 17. Правова та соціальна системи
Тепер ми можемо підступитися до того, що, мабуть, є найкритичнішим пунктом як нашого аналізу, так і нашої критики марксизму, а саме: Марксової теорії держави і, як це не парадоксально, його теорії про безсилля будь-якої політики.
І
Теорію держави Маркса можна уявити, поєднавши висновки двох попередніх розділів. Правову чи юридично-політичну систему, тобто нав'язану державою систему правових інститутів, згідно з Марксом, слід розглядати як одну з надбудов, яка виникла над існуючими продуктивними силами економічної системи і яка ці сили виявляє. У зв'язку з цим Маркс говорить про «юридичну та політичну надбудову»1. Звичайно, це не єдиний спосіб виявлення економічної чи матеріальної дійсності і відповідних їй відносин між класами у світі ідеологій та ідей. Іншим прикладом такої надбудови, згідно з поглядами Маркса, може бути пануюча система моралі. На противагу правовій системі, вона не нав'язана державною владою, однак санкціонована ідеологією, створеною і контрольованою правлячим класом. Різниця між цими обома формами надбудови приблизно така ж, як між переконанням і присилуванням (як сказав би Платон2), причому держава, тобто правова і соціальна система, використовує саме присилування. Енгельс3 називав її «особливою силою для придушення», для спонукання підданих правлячими. «Політична влада у власному розумінні цього слова,— сказано у «Маніфесті Комуністичної партії»,— це організоване насильство одного класу для придушення іншого»4. Аналогічна характеристика подана Леніним: «За Марксом, держава є орган класового панування, орган пригноблення одного класу іншим, є створення «порядку», який узаконює і зміцнює це пригноблення...»5. Словом, держава — це лише частина механізму, за допомогою якого правлячий клас провадить свою боротьбу.
Перед тим, як перейти до розгляду наслідків такого розуміння держави, слід зазначити, що воно — це, почасти, інституціональна, а почасти, есенціоналістська теорія. Інституціональна вона там, де Маркс намагається визначити практичні функції правових інститутів у соціальному житті, а есенціоналістська — тому, що Маркс взагалі не досліджував варіанти цілей, яким ці інститути в принципі можуть служити (або для яких вони створені), і не розглядав, які інституціональні реформи необхідні для того, щоб поставити державу на службу тим цілям, які сам вважав бажаними. Замість того, щоб висувати вимоги чи пропозиції щодо бажаних ним функцій держави, правових інститутів чи уряду, Маркс запитував: «Що таке держава?», тобто намагався розкрити сутнісні функції правових інститутів. Як було показано раніше6, задовільної відповіді на такі типово есенціоналістські запитання бути не може. Втім, безперечно, що це питання узгоджується з есенціоналістським і метафізичним підходом Маркса, за яким сфера ідей і норм інтерпретується як вияв економічної реальності.
Які ж наслідки цієї теорії держави? Найважливішим є те, що вся політика, всі правові і політичні інститути, так само як вся політична боротьба, ніколи не можуть мати першорядного значення. Політика безсила. Вона ніколи не зможе докорінно переінакшити економічну реальність. Основним, ба навіть єдиним, завданням будь-якої освіченої політичної діяльності є спостереження за тим, аби зміни в юридично-політичній оболонці встигали за змінами в соціальній реальності, тобто в засобах виробництва і відносинах між класами; у такий спосіб можна уникнути тих труднощів, які можуть виникнути, якщо політика лишається далеко позаду цих змін. Інакше: політична діяльність — або лишається поверхневою, не обумовленою глибокою реальністю соціальної системи, і в цьому випадку рокованою на незначущість і неспроможність реально допомогти пригнобленим та експлуатованим; або вона стає виразником змін в економічному базисі та класовій ситуації і в цьому випадку набирає рис вулканічного виверження, цілковитої революції, яку тільки можна уявити в соціальній системі і чию жорстокість можна згодом пом'якшити, якщо не опиратися її вулканічним силам, тієї революції, яку, однак, неможливо ні викликати, ні припинити якоюсь політичною акцією.