Сокіл і Ластівка
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-3450-8
- Переводчик: Олександр Михед
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сокіл і Ластівка». Краткое содержание книги:
Зненацька праворуч від Ніколаса, де не було нічого крім суцільного каменю, щось зарипіло. Злякавшись, Фандорін сахнувся — і наступив на другу підпору. У нього підвернулася нога, він ледь не впав. Скрегіт став гучнішим, згори посипався пил.
Обвал?
Підхопивши Капітана Флінта, магістр відстрибнув.
Шматок стіни, що здавався єдиним масивом, відповз убік, відкривши чорний прохід.
— А-а-а-а-а!!! — заволав Микола Олександрович.
— Дрррр! Дрррр! — вторував йому папуга.
— Нічого дивного, що механізм у робочому стані, — пояснював компаньйонам Микола Олександрович чверть години по тому, коли всі трохи заспокоїлися. — Кам’яна плита, що ковзає на пазах — конструкція дуже надійна. Подібні пристрої використовувалися ще древніми єгиптянами. Деякі з них досі функціонують — через три тисячоліття, а не через три століття, як тут.
Вони стояли біля таємного отвору, який вів — тепер це було зрозуміло — до другої печери. Туди ж посвітили ліхтарями. Побачили всередині одну-єдину шахту і відразу забули про 64 попередні. Ні в кого не виникло сумнівів у тому, що скарб заховано саме тут.
Ніка виявив чудеса дедукції — пояснив, що в лічилці зашифрований шлях до замаскованого входу у внутрішній склеп (чотири стрибки, поворот обличчям «на схід», натиснути спочатку на малий важіль — «брус», потім на великий — «брусок»). Магістра вислухали з поштивістю і навіть захватом.
— Ви, Ніку, голова, — ляснув його по плечу Делоні. — А що означає друга половина віршика?
— Поки що не знаю. Побачимо. У мене передчуття, що ми подолали ще не всі перешкоди, але водночас внутрішній голос підказує: скарб на місці, і ми його знайдемо!
Він розумів, що забагато розмовляє. Микола Олександрович відчував неймовірне збудження, майже сп’яніння. Не через близькість золота, точніше не тільки через це. Магістру паморочив голову запах, яким пашіла друга печера. Ймовірно, у цього явища були цілком логічні причини: сюди, в глиб гори, багато років не надходили свіже повітря і волога. Та головне в іншому. Тут зупинився час. Цю особливу властивість атмосфери Фандорін завжди відчував безпомильно. Він легко міг би уявити, що в печеру, розташовану відразу за водоспадом, сто чи десять років тому хтось заходив або зазирав — там аромату закоркованого часу не відчувалося. Натомість тут повітря було незаймане, нерухоме, законсервоване. Востаннє воно наповнювало людські легені триста років тому. Якийсь бородатий корсар — або той самий загадковий Епін — видихнули суміш кисню і вуглекислого газу, яку зараз жадібно втягував ротом житель 21 століття Ніколас Фандорін…
— Ні з біса не видно. — Делоні світив у шахту потужним ліхтарем. — Глибоко… Сюди вже точно ми поліземо самі. Без шахтарів і верхолазів. Агов, Ніку, отямтесь! Допоможіть Мінні перетягнути підіймач та іншу хрінь.
— І закотіть мене! — закричала Сінтія, чудесний марсохід якої ніяк не міг перевалити з «бруска» на «брус». — Я хочу бути поруч і все бачити!
За годину все було готове до спуску. Над шахтою встановили корбу з мотором, підвісили дюралеве сидіння. Згідно з проведеним заміром, глибина колодязя становила 91 фут, тобто, як уточнив патріот метричної системи Міньйон, 28 метрів.
Претендентів на спуск було двоє: сер Ніколас і Делоні. Француз відразу сказав, що воліє залишатися нагорі. Проте Філу хотілося за всяку ціну знайти скарб особисто.
— Ви надто гладкий і важкий, — сказав Ніколас. Від азарту і нетерпіння він забув і про ввічливість, і про політкоректність. — А крім того, я краще за вас метикую. Не забувайте, що друга половина лічилки не розгадана.
Але джерсієць не вгамовувався. Наполягав на тому, що він сильніший, а внизу, можливо, доведеться щось трощити або совати.
Поставили питання на голосування — нічого не вийшло. Обережний Міньйон утримався, а голос Сінтії товстун зараховувати відмовився, бо вона вже не компаньйон.
Врешті-решт кинули жереб. Миколі Олександровичу підсобила спадкова фандорінська удача.
І ось він сів, пристебнувся. Філ надягнув йому на голову пластикову каску з лампою.
— З Богом! — урочисто сказала тітка.
Загурчав двигун, магістр поринув у темряву, яку розтинав стрибаючий промінь. В освітленому колі бульбастими тінями ковзала горбкувата поверхня вертикального тунелю. Нижча частина шахти була викладена тесаним камінням і плитами. На одній із них промайнула вирізана іспанська корона.
Спуск тривав не більш ніж п’ять хвилин, але видався Ніколасу безкінечним. Він рухався немов не згори вниз, а з сьогодення у вир історії. Проминуло двадцяте століття, дев’ятнадцяте, вісімнадцяте…