Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Моя? — обурюється Елф. — Будь ласка, не пробуй очорнити мою бездоганну репутацію.
— Будь-що сказане вами, — цитує Джо, — може бути використане як свідчення проти вас.
— Звичайно ж, позов його повинні прийняти, — каже Дж. Дж. — Бо з нього не випливає, що позивач не compos mentis[211]. К. п.: капут.
— Що позивач не компост, це ми самі знаємо, — сміється Елф. — Хіба ти не знаєш, що він несповна розуму? Поглянь на його голову. Чи відомо тобі, що зранку, надягаючи капелюх, він послуговується ріжком для взуття?
— Хай навіть так, — відказує Дж. Дж., — але з точки зору закону правдивість розголошеного не захищає від відповідальности за його розголошення.
— Ха-ха, Елфе, — посміюється Джо.
— А проте, — озивається Блум, — варто подумати про бідолашну жінку. Тобто про його дружину.
— Авжеж, її жалько, — погоджується Громадянин. — Як і будь-яку іншу жінку, що вийшла заміж за ні се, ні те.
— Як ні се, ні те? — питає Блум. — Ви хочете сказати, що він…
— Я хочу сказати: ні се, ні те, — повторює Громадянин. — Такий, що ні риба, ні м’ясо.
— А щось наче гриб, — докидає Джо.
— Ось це я й хотів сказати, — погоджується Громадянин. — Pishogue[212], якщо ви знаєте значення цього слова.
А я вже відчуваю: скоро тут може і до роздраю дійтися. Блум знай пояснює: він, бачите, мав на увазі, що то біда, коли жінці доводиться тягатися по місту слідом за своїм чоловіком бевзем-недорікою. Воістину це можна вважати жорстоким поводженням із твариною, коли, скажімо, вивести цього пришелепуватого злидня Бріна надвір на пашу з бородою навипуск, щоб небо побачило його і заплакало від жалю. А вона, коли вийшла за нього заміж, ще й носа задирала, бо якийсь його родич прислужував у Римі в церкві самому папі. Портрет його у них на стіні з підкрученими догори вусами. Синьйор Бріні з Саммергілла{637}, гіталієць, папський зуав при Найсвятійшому Отці, полишив набережну і переселився на Мосс-стрит. А хто він, скажіть нам, власне, такий? Та ніхто, дві кімнатки вікнами у двір, сім шилінгів на тиждень, і ходив, навісивши собі на груди всілякі брязкальця на знак зневаги до всього світу.
— Навіть більше, — продовжує своє Дж. Дж. — поштова листівка вважається розголосом. У прецедентній справі Седгроува проти Гоула{638} її визнали вагомим доказом лихого наміру. Я вважаю, позов можуть прийняти.
Знову за рибу гроші! Кому цікаво, що ти вважаєш? Дай нам спокійно випити кухоль пива. Господи, невже нам і цього не дозволять?
— За ваше здоров’я, Джеку, — каже Нед.
— І за ваше, Неде, — каже Дж. Дж.
— А ось і він знову, — каже Джо.
— Де? — питає Елф.
І справді, бий мене сила Божа, він знову тюпає повз двері, під пахвою у нього ті самі два здоровецькі томи, поряд жінка і Корні Келлегер, той, проходячи, позирнув каламутним поглядом у вікно і щось йому по-батьківському роз’яснює, силкується умовити його купити труну, що вже була у вжитку.
— А як там просувається справа щодо канадського шахрайства? — питає Джо.
— Відкладена, — відповідає Дж. Дж.
Річ у тім, що один із пляшконосої братії на ймення Джеймс Воут, він же Шапіро, він же Спарк, він же Спіро, помістив у газетах оголошення, ніби може за двадцять шилінгів забезпечити в’їзд у Канаду. Що? Ви вважаєте, я зсунувся з глузду? Та ні, то була просто мана. Ну, що скажете? Усіх обморочив, обвів кругом пальця, не тільки служниць і двірників, прибулих із графства Міт, а навіть своїх одноплемінців. Дж. Дж. розповідав нам, як один старий єврей, Зарецький, чи як його там, подає свідчення в суді, не скинувши капелюха, і плачеться, присягаючися святим Мойсеєм, що його обкрутили на два фунти.
— А хто слухав справу? — питає Джо.
— Головний суддя, — відповідає Нед.
— Бідолашний старий сер Фредерік, — каже Елф. — Та його тільки заплішений дурень не обдурить.
— У нього велике серце, — додає Нед, — більше, ніж у лева. Варто розказати йому зворушливу казку про борги за квартплату, про хвору жінку і цілий виводок дітлахів, і, будьте певні, він зразу ж заллється сльозами у своєму кріслі.
— Атож, — підтверджує Елф. — Рувиму Дж. з біса пощастило, бо йому світила тюряга за те, що довів до злиднів бідолашного Гумлея, який тепер змушений стерегти купу брукового каміння біля Баттського мосту.
І починає мавпувати старого суддю, як той квилить:
211
Несповна розуму (лат.).
212
Нікчема (ірл.).