Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Коли остаточно з'ясувалося, що генеральським бунтом почала керувати американська розвідка, Василь дістав від «батька» вказівку не втручатися в справи невдоволених генералів…
Саме в цей час Василь дізнався, що німці через шведських представників вивідують, чи не погодиться Америка на сепаратні переговори з ними. Справді, незабаром до Женеви унадилися дуже чиновні німецькі військові в цивільному і «випадково» туди ж приїхав із Берна посол Сполучених Штатів Америки в Швейцарії. Василь за допомогою всюдисущого Стамбулова знав про кожен крок американського посла.
Потім у Женеву завітав сам містер Даллес-молодший, а з Берліна приїхали кілька німецьких генералів нібито як приватні особи.
Даллес привіз із собою цілу армію радників і десятків зо два здоровенних детективів. Вони зайняли цілий поверх у готелі «Савой» і нікого стороннього туди не пускали, навіть поміняли частину обслуги на поверсі. А втім, сам Даллес поводився скромно, нікуди не виходив, ні з ким не зустрічався.
Про те, чому Даллес приїхав до Женеви, ходили всякі чутки. Подейкували — і цьому сприяли самі американці, — що містер Даллес, стомившись від надто напруженої роботи, надумав відпочити біля Женевського озера. Цілком зрозуміло, ніхто не вірив у цю вигадку. Василь добре знав справжню мету приїзду в Швейцарію шефа американської розвідки. «Батько» теж не дрімав: ще задовго до приїзду Даллеса він попередив Василя про можливі сепаратні переговори за спиною союзників між представниками Німеччини й Америки. «Батько» наполегливо вимагав зробити все можливе, щоб знати не тільки всіх учасників переговорів, але й те, про що вони говоритимуть.
Легко сказати — «зробити все можливе!» А як це зробити, коли американці забарикадувалися на третьому поверсі готелю «Савой» і місцеві поліцейські пильно охороняють їх?
Передусім Василь почав вивчати оточення Даллеса і, на свій великий подив, натрапив серед його радників на француза — Жана-Поля Маріньє, давнього свого знайомого по паризькому тенісному клубу.
Спроба поговорити з ним по телефону не мала успіху: портьє готелю відмовився назвати номер його телефону. Тоді Василь залишив портьє свій телефон, попросивши передати його мосьє Маріньє.
Принагідно Василь довідався ще про одну цікаву обставину: охороняти німецьку делегацію в Женеві було доручено оберштурмбанфюрерові Отто Лемке та його помічникам.
Над усі сподівання, Маріньє подзвонив Василеві того ж дня ввечері додому і сказав, що хоче зустрітися з ним.
— Якщо не заперечуєте, ми могли б прогулятися з вами по набережній і поговорити, — сказав він.
Вони зустрілися о дев'ятій годині вечора біля човнової станції. Після того як вони обмінялися люб'язностями з нагоди зустрічі, Василь запропонував Маріньє покататися по озеру на човні.
— Так буде краще — далі від цікавих очей і нескромних вух, — додав він.
Маріньє погодився.
Від'їхавши од берега на чималу відстань, Василь перестав веслувати і звернувся до француза:
— Покладаючись на вашу скромність, я дозволю собі говорити з вами відверто — до цього мене змушують обставини. Я живу тут як американський громадянин — представляю інтереси нафтової компанії «Стандард ойл». Це моє офіційне становище. Головне ж полягає в тому, що я, як, мабуть, і ви, палко жадаю поразки Німеччині і звільнення моєї батьківщини. Не секрет, що сьогодні фактично воюють з гітлерівцями росіяни — вони наближають день остаточної перемоги над фашизмом. Проте, наскільки я знаю, американці, в особі містера Даллеса, збираються вести переговори з німцями за спиною Радянського Союзу.
— Звідки ви це знаєте? — перебив його Маріньє.
— Хіба це має значення і міняє суть справи? — і собі запитав Василь.
— Ні, звичайно… Я спитав тому, що місія Даллеса строго секретна.
— На світі не буває секретів, про які б не знали інші!.. Мені хотілося б почути вашу думку: чи чесно діють американці щодо своїх союзників, росіян?
— Ні! — коротко відповів француз.
— Тоді чи можу я сподіватися на вашу допомогу?
— Яку?
— Хочу дізнатися через вас про зміст цих переговорів.
— У мене теж є до вас запитання: чи не скажете ви, мосьє Кочеку, для чого вам це потрібно?
— Для користі справи!
— Кому буде передано ці відомості?
— Можу запевнити вас, що їх використають в ім'я справедливості! — ухильно відповів Василь.
Запанувала довга мовчанка. Василь розумів, що дуже ризикує, розмовляючи з Маріньє відверто. Але вже те, що Маріньє не відмовив йому одразу, дещо означало.