Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона
У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона

Электронная книга - «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона». Краткое содержание книги:

Марсель Пруст (1871 — 1922) — видатний французький письменник, родоначальник сучасної психологічної прози. У видавництві «Фоліо» вийшли друком романи М. Пруста «На Сваннову сторону» й «У затінку дівчат-квіток».
У романі «Ґермантська сторона» зображено звичаї вищого світу. Життя світських левів і левиць не таке вже й райдужне, як здається на перший погляд, позаяк представники цього прошарку суспільства постійно носять маски, грають відведені їм ролі навіть тоді, коли це нікому не потрібно. «Ґермантська сторона» — це книга про поезію снобізму, відчуту вразливою душею молодика, який ступив на «потертий коцик» палацу Ґермантів.
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 256
Перейти на страницу:

Зрештою їх тут був цілий кагал. Саме в цьому ресторані давно уже сходилися вечорами Блок та його друзі, сп’янілі від посту, такого самого тяжкого, як і говіння (говіння випадає лише раз на рік), сп’янілі від кави та політики. Всяке розумове збудження додає ваги нашим звичкам і очищає їх, а тому якась сильна пасія згуртовує товариство і ставить над усе пошану його членів одне до одного. Тут, хай це й провінційне містечко, ви знайдете меломанів; найкращий їхній час, майже всі їхні гроші йдуть на концерти камерної музики, на збіговиська, де мовиться про музику, на кав’ярні, де меломани зустрічаються одне з одним та з музиками. Шанувальники авіації підсипаються до старого кельнера, який подає в зашкленому барі, влаштованому аж на верхотурі летовища; схований від борвію, мов у шкляній клітці маяка, кельнер може в товаристві єдиного пілота, який поки що не літає, стежити за тим, як авіатор виконує мертву петлю і як ще один авіатор, досі відсутній, нараз іде на посадку, гучно плескаючи крильми, гідними птаха Рок. Гуртик, який збирався для закріплення й поглиблення перебіжних вражень від процесу Золя, уподобав саме цей ресторанчик. Але на гуртик вовком дивилися молоді паничі, які утворювали другу частину клієнтури й обрали собі сусідню залу, відокремлену від першої тонким парапетом, закле-чаним зеленню. Вони вважали Дрейфуса та його прибічників за здрайців, хоча через чверть віку (потому як давні віяння змінилися новими і дрейфусарство набуло на відстані якоїсь гожости) синаші цих самих молодих панків, большевицтвуючи й вальсуючи, заявляли «інтелектуалам», які підступали до них з гужами, що аби вони жили в ту добу, то тягли б руку, звісно, за Дрейфусом, дарма що знали про його справу не більше, ніж про графиню Едмон де Пурталес або про маркізу де Ґаліфе чи про інших зірок, погаслих уже в день їхнього народження. Бо того туманного вечора ці ресторанні паничі, майбутні батьки молодих інтелектуалів, дрейфусарів по шкоді, були ще не одружені. Рідня вже добирала кожному з них багату пару, але нікого поки що з них не уведено в закон. Поки що примрійні, пожадані для багатьох вигідні шлюби («багатих відданиць» було на призначці чимало, але кількість багатих посагів була куди менша від кількости претендентів) викликали у цих молодиків на оженінні суперництво.

Сен-Лу, на моє безголов’я, затримався: він домовлявся з машталіром, щоб той під’їхав по нас згодом, і я рушив до входу сам. Проходити в обертові двері я не вмів, тому зашамотався, боючися, що з них не вискочу. (Для аматорів точнішого слововжитку зауважмо, що ці двері-тамбур, попри свою мирну позірність, називаються дверми-револьвером — від англійського revolwing door.) Того вечора господар не зважувався вистромитися за поріг, аби не змокнути, але вважав за обов’язок зустрічати клієнтів і стояв сприходу, втішно слухаючи, як гості весело клянуть сльоту, а самі світяться радістю: все-таки добралися, не заблукали! Проте як^тільки він^ уздрів незнайомця, застряглого в шкляній каруселі, вся його усміхнена привітність із нього злетіла. Доказ моєї темноти був такий кричущий, що він насупився, наче екзаменатор, який завзявся так і не сказати сакраментального: dignus est intrareJ.

Як на те, я подався до зали, відведеної для вельможного панства, але господар нецеремонно спровадив мене звідти і грубо, після чого вже грубіянили зі мною і кельнери, показав місце в іншій залі. Мені тут не сподобалося, насамперед тому, що на канапі вже сиділо повно людей, а напроти мене були двері для жидів, двері не обертові, вони раз у раз рипали і гнали на мене холод.

1 Гідний вступити (латин.).

Але пересадити мене господар відмовився. «Ні, пане, турбувати всіх через вас я не можу», — кинув він. Зрештою він одразу ж забув про припізнілого і такого незграбного гостя, — радо вітаючи прибуття кожного одвідувача, що, перш ніж замовити кухоль пива, крильце холодного курчатка чи шклянку грогу, мусив, як у старовинних повістях, «сплатити мито» й оповісти подорожні пригоди, тільки-но вступав до цього теплого й безпечного сховку, де контраст із тим, чого він уник, знову повертав веселощі й дух товариства, такі природні при таборовому багатті.

1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 256
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)