Війна і мир 1-2

— З тобою, Машенько, прийшла посидіти, — сказала няня, — та ось княжові свічки вінчальні перед угодником засвітити принесла, мій ангеле, — сказала вона, зітхнувши.

— Ой, яка я рада, няню.

— Бог милосердний, голубко. — Няня засвітила перед кіотом обвинені золотом свічки і з панчохою сіла біля дверей. Княжна Марія взяла книжку й почала читати. Тільки коли чутно було кроки або голоси, княжна злякано, запитливо, а няня заспокійливо дивилися одна на одну. Всі куточки дому проймало, владаючи всіма, те саме почуття, що його переживала княжна Марія, сидячи в своїй кімнаті. Дотримуючись повір'я, що чим менше людей знає про страждання роділлі, тим менше вона страждає, всі намагалися вдавати, ніби вони не знають; ніхто не казав про це, але в усіх людях, крім звичайної статечності і поважливості гарних манер, що панували у князевому домі, видно було одну якусь спільну турботу, лагідність серця і свідомість чогось великого, незбагненного, що відбувається в цю хвилину.

У великій дівочій не чутно було сміху. В офіціантській усі слуги сиділи й мовчали, напоготові до чогось. У челядні палили скалки та свічки і не спали. Старий князь, ступаючи на п'яту, ходив по кабінету і послав Тихона до Марії Богданівни спитати: що?

— Тільки скажи: князь велів спитати — що? і прийди скажи, що вона скаже.

— Повідом князя, що роди почалися, — сказала Марія Богданівна, значущо подивившись на посланого. Тихон пішов і повідомив князя.

— Добре, — сказав князь, зачиняючи за собою двері, і Тихон не чув більш ані найменшого звуку з кабінету. Трохи згодом Тихон увійшов до кабінету ніби для того, щоб поправити свічки. Побачивши, що князь лежав на дивані, Тихон подивився на князя, на його розстроєне обличчя, похитав головою, мовчки наблизився до нього і, поцілувавши його в плече, вийшов, не поправивши свічок і не сказавши, чого він приходив. Таїнство, найурочистіше в світі, тривало. Минув вечір, настала ніч. І почуття чекання й лагідності серця перед незбагненним не падало, а підносилось. Ніхто не спав.