Приватне життя феномена

Напевне, цікаво наголосити на тому, що ніхто з присутніх у Будинку культури не став боротися з навіюваннями гіпнотизера. Не виявилось і таких, що вирішили свідомо прикинутися загіпнотизованими, а насправді ж ніяка гіпнотична сила не брала їх. Можливо, в такій винятковій ситуації хтось із яблунівців – не борючись із гіпнотизером, а йдучи йому назустріч! – навіть зайнявся самогіпнозом, щоб добре поспати.

Слід наголосити й на такій характерній обставині: гіпнотизер не вдався до того навіювання, яке декому могло б здатись якщо не провокаційним, то бодай підозріливим. Про що йдеться? йдеться про те, що, наприклад, міг викликати в яблунівських колгоспників усякі галюцинації. Листоноші Федору Горбатюку міг навіяти, що той – будильник, який заводиться, і, завівши листоношу привселюдно на сцені, наказав би йому через три хвилини задзвонити. Й гадаєте, листоноша не задзвонив би? Повіривши в те, що обернувся на будильник, він задзвонив би рівно через три хвилини, тюлечка в тюлечку, як і був заведений гіпнотизером. А хіба не зміг би навіяти зоотехнікові Федору Невечері, що той – неандерталець із дубцем у руках, а в лісі йому здибався тигр. І зоотехнік, перейнявшись магією наслання, перебуваючи у трансі, кинувся б із дубцем на тигра, щоб захистити своє життя, щоб убити страшного звіра, а з його шкури пошити модний і теплий одяг. Гай-гай, скільки експериментів міг. би провести на сцені яблунівського Будинку культури мандрівний гіпнотизер, та не провів, за що йому годилося б подякувати. Подякувати, скажімо, за те, що не навіяв директорові школи Діодорові Дормидонтовичу Кастальському, наче йому три роки й треба гратись у пісочку. І перед очима своїх колишніх і теперішніх учнів сидів би Діодор Дормидонтович на сцені й пересипав із пригорщі в пригірщ невидний пісок. А якби спекулянтці й пройдисвітці Одарці Дармограїсі навіяв, що до неї ось додому прийшов позичений чоловік Хома, й жінка привселюдно на сцені почала чи то пригощати грибка маслючка, чи то ліжко стелити, чи то світло гасити, щоб уже роздягатись?.. А якби раптом зумів навіяти комусь із дідків – Гапличку чи Бенері, – що той став не кимось, а американським президентом, і заходився вивідувати, як у нього діла на сімейному фронті, на політичному, на передвиборному фронті, бо фронтів у американського президента ой як багато, й на всіх треба стояти на смерть. Можна собі тільки уявити, що наговорив би дідок – Бенеря чи Гапличок, – відчувши себе в ролі президента. Отож годиться щиро подякувати заїжджому магу за те, що він не вдався до цього індивідуального перевтілення, як і до колективного. Авжеж, у його арсеналі був прийом і колективного перевтілення: можете уявити, як, загіпнотизовані, по сцені бігають двадцять двоє колгоспників і грають у футбол, б’ючи невидним м’ячем по невидних воротях, слухаючи сюрчок неіснуючого футбольного рефері і виконуючи команди, які насправді не лунають із його вуст!