Ерагон. Найстарший

— Згода, — озвався Роран, підпираючи двері стільцем, щоб ніхто не увійшов, — можливо, ти допоможеш нам. Якщо хочеш поговорити, то я тебе слухаю.

— Ти перший! — запропонував господар кабінету.

— Гаразд, я почну, але якщо нам не сподобаються твої відповіді, ми тебе вб'ємо.

— Хай буде так.

Рорану сподобалась витримка Джоуда, й він докладно розповів про все, що сталося з ними за останній час. Розповідаючи, юнак нетямився від подиву, лише тепер усвідомлюючи, як багато їм довелося пережити: вигнання воїнів Галбаторікса, зраду Слоуна, викрадення Катріни, втечу морем до Тейрма.

— Неймовірно! — вигукнув Джоуд. — Ще ніколи такого не чув! Ви повстали проти Галбаторікса й тепер ціле селище переховується в найбільшому з міст Імперії, а ніхто про це не знає!

— Саме так, — буркнув Лоринг. — Але поясни, для чого ми ризикуємо?

Джоуд хотів був відповісти, аж тут хтось посмикав двері й з іншого боку долинув жіночий голос:

— Джоуде! Ану впусти мене!

— Можна їй увійти? — спитав старий.

Роран подав знак Нолфаврелу, той кинув йому кинджала, що миттю опинився біля Джоудової горлянки.

— Хай забирається, — прошипів він.

— Я не можу зараз говорити! — гукнув торговець. — У мене ділова зустріч.

— Брехун! Яка ще зустріч? — не вгавала жінка за дверима. — Ти ж банкрут! Виходь і глянь мені в очі, боягузе! Що ж це за чоловік, який боїться вийти до своєї дружини? Ти нікчема, який не впорається навіть із м'ясною крамницею, а про корабельну компанію й говорити годі! Мій батько ніколи б не втратив стільки грошей!

— Я не втримаю його, якщо вона не стулить пельку, — озирнувся Роран до земляків. — Зробіть що-небудь.

— Тихо, жінко! — несподівано гаркнув Джоуд, і в коридорі запала тиша. — Якщо ти не припиниш, то буде ще гірше, а так, можливо, я щось вигадаю!

— Я чекатиму тебе на вечерю, любий, — нарешті пролунало з-за дверей. — Але спробуй мені не вийти. Тоді я піду з цього дому й ніколи більше не повернуся.

Упевнившись, що дружина пішла, Роран прибрав зброю й знову всівся під дверима.

— Якщо ми не порозуміємось, то ліпше вбийте мене, бо я не витримаю, коли Гелена знову почне розпитувати мене про те, чого не існує, — мовив Джоуд, потираючи шию.

— Співчуваю, Довгоногий, — скривився Лоринг.

— Це не її вина, — відповів торговець. — Вона просто не може збагнути, чого на нашу голову звалилося так багато нещасть. Певно, слід було розповісти їй від самого початку…

— Що розповісти? — перепитав Нолфаврел.

— Що я агент варденів, — гірко зітхнув Джоуд, глянувши на сторопілих гостей. — Мабуть, я почну з самого початку, інакше ви теж нічого не зрозумієте. Скажи, Роране, ти щось чув про нового вершника, який протистоїть Галбаторіксу?

— Лише плітки, яким не вірю, — озвався той.

— Я не знаю, як це тобі пояснити, але просто повір мені: той вершник — це твій кузен Ерагон. Камінь, який він знайшов на Хребті, насправді був яйцем дракона. Багато років тому я вкрав його в Галбаторікса, але дракон, що вилупився з того яйця, став Ерагоновим. І звати його Сапфіра. До речі, саме по нього разаки й приходили в Паланкарську долину. А пішли вони тільки тому, що Ерагон став для них надто небезпечним ворогом, і тепер вони хочуть вплинути на нього, спіймавши тебе, розумієш?