Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна

Коли всі спортсмени вишикувались рядами на полі, Теодор Левальд, президент Німецького олімпійського організаційного комітету, підступив до ряду мікрофонів на помості й натхненно почав те, що незабаром перетворилося у нескінченну промову. Поки він говорив і говорив, британський диктор радіомовлення, транслюючи свій репортаж додому, боровся за те, щоб утримати інтерес своєї аудиторії: «За хвильку ми почуємо гера Гітлера... Ось і крики вітання. Сподіваюсь, доктор Левальд закінчив. Ні, він збирається знову продовжити». Голос Левальда луною відбивався на задньому фоні, у той час як диктор намагався заповнити ефір, описуючи уніформи різних команд, платформу, на якій стояли доповідачі, дирижабль «Гінденбург», що кружляв над головою, наче близький Місяць.

Нарешті Левальд перервався. Гітлер, який розмовляв із Лені Ріфеншталь, підійшов до мікрофона й оголосив Олімпійські ігри відкритими одним коротеньким реченням. Британський диктор, захоплений зненацька, перервався, і схвильовано та з полегшенням видихнув: «Це був гер Гітлер! Ігри відкрито!»

Церемонія перейшла в темп крещендо. Ряди сурмачів на Марафонських воротах заграли фанфари. Олімпійський прапор було піднято. Ріхард Штраус диригував дебютом величезного оркестру з олімпійським гімном. Гримонула артилерія за межами стадіону. Тисячі білих голубів несподівано знялися з кліток на полі, кружляючи по стадіону у білому вихорі. Знову зазвучали фанфари, і стрункий юний блондин, одягнений у біле і високо тримаючи в руках факел, з’явився зі східних воріт стадіону. У натовпі запала тиша, коли він граційним розмашистим кроком спустився униз східними східцями, пробіг навколо доріжки з червоної глини і піднявся вгору по західних східцях, де знову зупинився, вимальовуючись на тлі неба і тримаючи факел високо над головою. Потім під звуки олімпійського дзвону він повернувся, встав навшпиньки і торкнувся факелом величезної бронзової чаші на тринозі. Язики полум’я вирвалися з неї. Нарешті на тлі заходу сонця за олімпійським вогнем тисячний хор, одягнений у біле, разом піднявся і почав співати «Хор Алілуя» з «Месії» Генделя. Глядачі підвелись і приєдналися до співу. Музика і голоси розрослись, злилися та хлинули крізь увесь широкий простір стадіону, наповнюючи його світлом, любов’ю і радістю.