Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
Він зробив спробу.
— Я знаю, що позавчора вчинив неправильно, коли наказав оглядати порожні кінотеатри, — почав він. — Ланґе переказав мені, що ви заперечуєте проти цього.
Бьом дивився просто себе, на вечірній рух по Грейфсвальдерштрасе і нічого не казав.
— Я прошу вибачити мене, — казав Рат. — Я вважав цю ідею правильною і хотів її реалізувати. Якщо я образив вас такими діями, то прошу пробачення.
— Все гаразд, — пробурчав Бьом, — ваше припущення справдилося.
Він повернув голову і суворо подивився Рату в очі.
— Але тепер, якщо ви знехтуєте будь-яким із моїх наказів, якщо ви бодай відмовитеся заварити каву, я накладу на вас таке дисциплінарне покарання, від якого ви не скоро оговтаєтеся. Це зрозуміло?
— Зрозуміло.
Рат відкинувся на спинку сидіння. Попри сувору погрозу, він посміхнувся. Атмосфера у машині тепер стала набагато спокійнішою.
Водій також, здавалося, відчув це, і сидів за кермом помітно спокійніше.
Коли вони дісталися Алекса, В Інспекції А чергувала тільки пізня зміна — Геннінг, який заміняв Ґрефа, і Ланґе. І маленький чорний песик. Кірі одразу підскочила, щойно Рат увійшов, і бурхливо привітала його.
— Що тут робить собака? — запитав Бьом.
— Міс Фосс його привела, — сказав Геннінг. — Для комісара Рата, сказала вона.
— Я тимчасово взяв тварину під опіку, — пояснив Рат. — Вона належала Фастре.
— Її не слід віддати до притулку?
— Вона була геть перелякана, коли ми її знайшли. Я змушений був доглянути її, доки ще невідомо було про її власницю.
— Тоді простежте, щоб вона не погризла документи! І щоб не стало правилом приводити собак на чергування у відділ з розслідування вбивств!
Кірі нітрохи не злякалася Бьома, і почала дзявкати, щойно шуцполіцаї почали заносити перші важкі ящики і складати їх під стіну. Кірі зацікавлено обнюхала купу, Рат ухопив її за нашийник і відтяг назад.
— Не можна! — сказав він. — Ляж і поводься гарно!
Купа росла, шуцполіцаї у синіх одностроях заносили дедалі більше ящиків.
Нарешті, один із них, поставивши поверх інших останній ящик, у якому лежали самі касети з кіноплівкою, доповів:
— Це все, пане старший комісаре.
Бьом тільки кивнув. Ні слова подяки. Той знизав плечима і пішов.
— Але ж до біса того паперу, — зауважив Ланґе, оглядаючи вміст коробок. — То Будда... тобто Ґеннат сказав, що ми маємо опрацювати це впродовж ночі?
— Це кажу я, — буркнув Бьом. — Шукатимемо, доки що-небудь не знайдемо.
— А хто переглядатиме фільми? — запитав Геннінг.
— Це ми зробимо завтра, — постановив Бьом. — Документи важливіші. Все, що стосується Бетті Вінтер чи її нового фільму. Контракти, заяви про гонорар, страхування, чи не знаю, що ще... І все, що якимсь чином свідчить про фінансовий стан Белмана, успіх чи розорення його компанії.
— І хтось має переглянути приватні нотатки Белмана і його щоденники, — докинув Рат, — можливо, він десь зазначив, що ім’я Пітера Ґлазера насправді Фелікс Кремпін.
— Це можете зробити ви, — сказав Бьом.
— Я припускаю, що це наказ, — відгукнувся Рат.
Це мав бути жарт, але Бьом не засміявся.
— Відтак, почнімо, — скомандував старший комісар, ставлячи на стіл першу коробку з документами. — Кожен бере по ящику, тоді ми швидше впораємося.
Троє офіцерів підкорилися.
— Я так до кінця й не зрозумів, — зізнався Ланґе, розгортаючи першу течку зі свого ящика, — що саме ми зараз шукаємо?
— Набої для Ґенната, — сказав Бьом.
Вівторок. 11 березня 1930 року
Гайнріх Белман прийшов не з дочкою, а зі своїм адвокатом. Рівно о десятій він з’явився в Інспекції А. Одразу за ним повернулися Ґреф і Мертенс, з вигляду яких нескладно було визначити, що вони згаяли ніч у машині: неголені, одяг зім’ятий. Вони ввійшли через скляні двері, а їхній підопічний уже сидів, як яєчко у гніздечку, перед кабінетом Ґенната — Трудхен Штайнер попросила його зачекати і виявити терплячість.
Для Ґрефа й Мертенса Ґеннат наказав приготувати каву, а Белмана, тим часом, залишив іще трохи помаринуватися у приймальні.
— Як минула ніч у Вайсензеє? — запитав радник.
— Белман цілу ніч залишався вдома, — повідомив Ґреф, студячи гарячу каву. — Тільки його адвокат пішов від нього близько восьмої. А дочка не виходила з будинку.
— Зрештою, вона там мешкає, — розважив Ґеннат. — А Белман не міг вийти тайкома, не намагався втекти?
— Важко сказати, — знизав плечима Ґреф. — Кілька разів упродовж ночі він придивлявся з вікна, і здогадався, що ми не дозволимо йому просто так утекти.