Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Продавець титулів не знав того до ладу. За його словами, в крамничці побувало принаймні десятеро землян. Але як ти їх знайдеш? Чи є тут довідкове бюро, де можна про них розпитатися? Ні, нема.
- Зайдіть до Палацу неіснуючого уряду,- порадив був робот.- Та я не пригадую його адреси, до того ж кажуть, що там майже ніколи нікого немає.
Марко схопився за цю нитку, хоч вона була тонка, як павутинка. Вперше Марко почув про те, що на планеті є якась влада, правда, її існування бралося під сумнів. Звідки починати розшуки? Де найбільше надій на успіх? Марко зайшов у «крамницю новинок», приваблений її багатообіцяючою назвою. Тут продавали різноманітні дива. Приміром, марки з клеєм на «тисячу смаків»: винним для поштових листівок, аґрусовим для листів звичайних, ананасовим для рекомендованих.
Та особливо сподобалася Маркові машинка, що видовжує олівці. Як діє машинка, що застругує олівці, знають усі. А от «видовжувач» вживають тоді, коли з олівця зостався лише оцупок: досить покласти той оцупок у видовжувач, крутнути кілька разів, і олівець знову довгий, новенький,- сідай і малюй. Така машина у Тестаччо мала б великий успіх, і Марко напхав видовжувачами повні кишені.
Робот саме пояснював Маркові, як діє «видовжувач», коли з гучномовця залунав схвильований голос диктора:
- Увага! Увага! До планети прямує зграя лютих архі-псів. Просимо затулити вуха й чекати сигналу відбою.
- Коли всі затулять вуха,- сердито буркнув Марко,- то як почують сигнал відбою? Чи, може, муніципалітет розішле поліцаїв, і вони щипатимуть людей, щоб відтуляли вуха?
- Пробачте,- сказав робот, почервонівши до останнього сталевого коліщатка,- а ви можете запропонувати що- небудь краще?
Винайдення архімаслаків
Інші покупці так зацікавилися розмовою, що забули затулити собі вуха. А тим часом гавкотнява лунала дужче й дужче: зграя наближалася. [418]
- Невже ви не в змозі уговкати цих тварюк? - мовив Марко.- Це архіпси? Та дайте їм архімаслаків і побачите, що за десять хвилин вони ладні будуть вам руки лизати.
Слухачі захоплено загомоніли:
- Архімаслаки! Він сказав: архімаслаки.
- То й справді, як ми про це самі не подумали? Робот схопив Марка за руку.
- Ходіть, будь ласка, до директора крамниці.
- Та я ж його не знаю! - заперечував Марко.- Я сказав просто так.
- Ні, ні, прошу, ходіть. Ваша думка дуже слушна. Генеральний директор був теж у захваті. Він схопив телефонну трубку й негайно дав наказ:
- Алло! Це підвідділ 45557? Припиніть роботу, незабаром отримаєте креслення архімаслака. Маєте виготовити мільйон штук. Замовлення важливе й термінове.
Хтось втиснув Маркові в руку олівця.
- Накресліть архімаслака.
Марко ладен був признатися, що вміє малювати тільки чоловічків на стінах, проте взявся ревно до роботи, щоб не осоромити старої планети Серени. Зрештою він намалював щось таке, що скидалося на костомаху, вкрадену бездомним псом у різниці Тестаччо, і сміливо показав свій малюнок. Часом самовпевненість важить більше, ніж будь-що інше. Модель архімаслака зустріли оплесками і вигуками захоплення.
«Невисокі у вас вимоги»,- подумав Марко. На Землі він би захворів, щоб не нести такий малюнок до школи. Та ці думки він залишив при собі й вийшов разом з усіма на просторий майдан, де сотні роботів з блискавичною швидкістю споруджували ракетну установку, задуману і виготовлену за кілька секунд. Чекати довелося недовго. Щойно в небі над містом з'явилися перші архіпси, шугаючи крізь кольорові хмари, звідки дощем посипалося конфетті, як із підземних заводів прибув перший архімаслак.
«Така костомаха,- подумав Марко, вражений її розміром,- ощасливила б усіх собак Рима, ба і всієї Центральної Італії. Чудова костомаха!» [419]
І правда, за його кресленням зробили щось незвичайне: величезну костомаху, завбільшки з Колізей ". Одне слово, архімаслак.
Коли костомаха, що її послали в небо роботи-артиле-ристи, майнула над дахами й полетіла до архіпсів, ті на мить розгубилися, потім перестали гавкати, накинулись на здобич і заходилися її гризти, скавулячи від великої втіхи.