Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Гаразд, купую все,- сказав Марко.- До побачення. Робот провів Марка на вулицю, допоміг йому стати на рухомий тротуар і поцілував обидві руки.
- Ви принесли мені щастя,- вигукував робот.- У нас так мало купують.
Бажаєте стати імператором?
Добру годину Марко тільки те й робив, що ходив по крамницях і купував. Він був ідеальний покупець: купував одразу по шість фортепіано на превелику радість продавців. Купив навіть автоматичну пральну машину і холодильник, маючи на думці подарувати їх своєму хатньому роботові. Адже це не коштувало ані шага. Аж тепер Марко збагнув, чому вітрини не засклені, чому навіть вітрини ювелірної крамниці не мають шибок і чому ніхто не боронить перехожим брати що завгодно.
- Але припустімо,- сказав Марко роботові-годин-никарю, який продав йому задурно чудовий хронометр,- припустімо, що я хочу аж сім хронометрів.
- Я дам вам сім, ба навіть вісім.
- Припустимо, я б захотів забрати всі, що є в крамниці. [414]
- Віддам усі. Але що ви з ними робитимете? Щоб дізнатися, котра година, вам досить одного. На автоматичних заводах, що сховані під землею, одна-однісінька машина за одну мить може зробити мільйон хронометрів. Ви не забагатієте і ніхто не зубожіє, навіть якщо вщерть заповните свій будинок хронометрами. Навіть якщо за обідом з'їдатимете по десятку. Може, скуштуєте одного?
Марко відмовився від такого частування. Та робот наполягав, і хлопець узяв одного хронометра й відкусив ремінець.
- Смачний,- визнав він.- Нагадує суниці.
Але найхимерніші крамнички Марко виявив на бічних малолюдних вулицях. Це були низькі й похмурі склепи - таких багато в наших старовинних містах. Люди зазирали туди рідко. Очевидно, мешканцям не дуже подобався крам, який там продавали.
Це визнав у розмові з Марком робот, який зустрів його на порозі крамнички під вивіскою: «За хвилину станете королем». ......
- Сюди ніхто не заходить,- сказав він, журно похитуючи головою.- Хіба забреде вряди-годи який дідусь або селюк.
- А що ви, власне, продаєте?
.- Титули, шляхетські титули, військові звання, відзнаки всіх планет, теперішні й минулі. Може, хочете стати сержантом, ерцгерцогом, камергером, адміралом чи імператором Священної Римської імперії? Я згадав цей титул, бо знаю, що ви серенієць: бачив ваше обличчя на екрані телевізора.
Робот пошукав на полиці, витяг звідти сувій пергаменту, гарячково його розгорнув, подивився й скрушно мовив:
- Я поквапився. Титул імператора Священної Римської імперії продано минулого тижня. Тепер я пригадую: його купив якийсь серенієць.
Марко замалим не остовпів.
- Як ви сказали?
- Атож, якийсь землянин. Старший за вас, мабуть, на рік. Цей титул його дуже зацікавив. Він вийшов з крамнички, надягши корону й тримаючи під пахвою документи, [415] що засвідчують його права. Хочете, продам вам титул короля обох Сіцілій. Коли ж вас більше цікавлять військові звання, то подивіться...
І робот показав Маркові гарний позолочений позумент.
- Купіть його,- ви станете заступником командувача і супер-полковником Космічного флоту Брікабрач-чини - планети, що згоріла кілька тисяч років тому, луснувши, як бульбашка, під час атомної війни. А може, ви волієте мати диплом Першого Штовхача і Святого Казанчика Бесоцького Ерцгерцогства або диплом Кавалера Ордена Бридких і Гарних?
Крамниця новинок
Та Марко вже його не слухав. Він схвильовано думав про те, що Планетою Новорічних Ялинок гуляє ще один землянин. Треба негайно його знайти, будь-що знайти, поговорити з ним, дійти до згоди. Щоб здихатися робота, який продавав титули, Марко погодився купити звання капітана регулювальників руху. Воно принаймні могло знадобитися на Землі.
«Повернуся в Рим,- подумав Марко,- і нехай переді мною виструнчується той поліцай, що не дозволяє нам гратися на площі Святої Марії і мало не щотижня забирає у нас м'яча».
За капітанське звання він, певна річ, не заплатив ані копійки.
Полегшено зітхнувши, Марко вийшов з цих сумних провулків, куди похмурий світанок зазирав неохоче, немов йому несила було втрапити в ці нетрі. Коли він знову опинився на проспекті, який напередодні дістав назву проспекту Етельредуса Аріфредуса Болатуса, сонце вже височенько підбилося в небі. Марко уважно придивлявся до людей. Може, серед дітей, що гуляли самі або з дорослими, пішки чи верхи на кониках-гойдалках, був той другий «серенієць» - незнайомий землянин, що теж опинився тут якимсь чином. Хто він? Італієць, росіянин, англієць чи, може, єгиптянин? А може, тут є ще й інші земляни. Скільки їх, якого віку? [416]