Хатина дядька Тома

— Старий гаспид! — обурено мовив Джордж.

Приплив снаги, що його надихнула у вмираючого радість зустрічі з молодим господарем, швидко минув, поступившись місцем раптовій знемозі. Том заплющив очі, і на обличчі в нього з’явився той вираз величного спокою, що віщує наближення смерті. Дихав він болісно й хрипло, його широкі груди важко здіймалися і опадали. Та на устах був переможний усміх. З тим усміхом він і заснув навіки.

Джордж сидів незворушно, охоплений побожним трепетом. Йому здавалося, що тепер це місце стало священним. Він закрив Томові мертві очі й підвівся.

Обернувшись, Джордж побачив Легрі, що похмуро стояв позад нього.

Видовище смерті трохи погамувало природну юнацьку гарячкуватість Джорджа. Тепер йому було просто гидко бачити цього чоловіка і хотілось якнайшвидше покинути його, не заходячи в зайві балачки.

Втупивши у Легрі свої гострі темні очі, він сухо промовив, показуючи на небіжчика:

— Ви взяли з нього все, що могли. Скільки заплатити вам за тіло? Я хочу забрати його й поховати як годиться.

— Я не торгую дохлими неграми,— похмуро буркнув Легрі.— Можете ховати його де вам заманеться.

— Хлопці! — владно гукнув Джордж до трьох негрів, що дивилися на небіжчика.— Ану поможіть мені підняти його й однести до візка. І принесіть хтось лопату.

Один з них побіг по лопату; двоє інших допомогли Джорджеві перенести тіло.

Джордж не озивався до Легрі ані словом, навіть не дивився у його бік, але той не забороняв невільникам виконувати накази приїжджого юнака — лише стояв і посвистував, удаючи байдужого. Тоді хмуро подався за ними до будинку, де Джордж залишив візок.

Джордж посунув наперед сидіння, постелив у візку свій плащ і обережно поклав на нього Тома. Тоді обернувся, знову втупив очі в Легрі і промовив:

— Я ще не сказав вам, що я думаю про цей мерзенний злочин. Ти зараз не час і не місце. Але знайте, сер, за безневинно пролиту кров ви дасте відповідь перед законом. Я цього вбивства так не залишу. Піду до першого ж, який трапиться, судді й заявлю на вас.

— Заявляйте! — відказав Легрі, зневажливо клацнувши пальцями.— Хотів би я побачити, як це буде! Де ви візьмете свідків? Як доведете своє звинувачення? Ну, що скажете?

Джордж миттю зрозумів, що Легрі має рацію. В маєтку не було жодної білої людини, а свідчення кольорових у південному суді нічого не варті. Він ладен був розітнути небо гнівним покликом до правосуддя, але знав, що то намарне.

— Та й чого б то робити стільки галасу через якогось дохлого негра! — мовив Легрі.

Ці слова були неначе іскра, що впала у пороховий погріб. Обачність була далеко не першою серед чеснот молодого кентуккійця. Джордж обернувся і одним шаленим ударом збив Л«грі з ніг. А тоді став над ним, палаючи гнівом і зневагою, мов казковий лицар над переможеним драконом.

Та деяким людям розправа йде на користь. Зваліть такого з ніг, потопчіть у болото — і він ураз пройметься до вас повагою. Саме до таких людей належав і Легрі. Отож, уставши і обтрусивши з себе пилюку, він шанобливо провів очима візок, що повільно віддалявся від будинку. Навіть і рота не розтулив, поки візок не зник з очей. — Виїхавши за межі плантації, Джордж зупинився біля сухого піщаного пагорбка з кількома деревами, який запримітив, ще їдучи туди. На ньому й викопали У яму. — А плащ залишити, пане? — спитали негри, коли І яма була готова.