Твори у 12 томах. Том 04
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #4
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Катерина Корякіна
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 04». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До четвертого тому ввійшли повість «Перед Адамом» (Нью- Йорк, 1907), нариси «Дорога» (Нью-Йорк, 1907) та роман «Залізна П’ята» (Нью-Йорк, 1908).
Того дня я сиділа на галереї для глядачів у залі конгресу. Ми всі відчували, що насувається щось страшне. Ми духом чули те: про нього свідчили й лави озброєних солдатів у коридорах та гурт офіцерів перед дверима до зали засідань. Олігархія замахувалась на вдар.
Ернест виступав з промовою. Він змалював страшні страждання безробітних, ніби хотів зворушити серця й розум депутатів, але й республіканці, й демократи тільки глузували з нього. В залі стояв страшенний галас. Ернест раптом змінив фронт.
— Я не знаю таких слів, що могли б на вас вплинути, — сказав він. — Бо вплинути можна лише на людей, на істот, наділених душею. Ви ж — якісь безхребетні м’якуни. Ви бундючно називаєте себе республіканцями й демократами. Але тут немає ні республіканців, ні демократів, як немає в нашій країні справжньої партії ані республіканців, ані демократів. Ви лише лизоблюди й лакузи плутократії. Ви широко й пишномовно розводитеся про свою любов до свободи, але хто ж не бачить на вас закривавленої лівреї Залізної П’яти?
Тут гамір і крики «До діла! До діла!» покрили Ернестів голос. Він, презирливо осміхаючись, чекав, поки галас ущухне, а потім повів рукою, ніби показуючи на всіх тих, хто кричав, і, звернувшись до своїх товаришів, промовив:
— Слухайте, як виють угодовані пси.
Знову зчинився пекельний галас. Голова став закликати до порядку й гукнув очікувально на офіцерів, що стояли в дверях. Залунали вигуки: «Це бунт!», а один високий і гладкий нью-йоркський депутат крикнув до Ернеста: «Анархіст!» І Ернест мав не дуже приємний вигляд. Кожна жилка в ньому тремтіла, обличчя було як у звіра, що от-от кинеться в бій, але воднораз він був холодний і стриманий.
— Пам’ятайте, — вигукнув він, покриваючи гамір своїм
могутнім голосом, — як ви тепер не маєте жалю до пролетаріату, так цей самий пролетаріат колись буде безжальний до вас.
Крики «Бунт!», «Анархіст!» ще погучнішали.
— Я знаю, що ви не голосуватимете за цей законопроект, — провадив далі Ернест. — Від своїх панів ви дістали наказ голосувати проти нього — і ви ще називаєте мене анархістом. Ви знищили владу народу й зухвало, прилюдно хизуєтеся своїм кривавим злочином, і ви називаєте мене анархістом. Я не вірю в пекельний вогонь, але в такі моменти, як оце, я жалкую за своєю невірою; навіть більше, в такі моменти я майже вірю. Справді, пекло потрібне, бо інакше якою ще карою можна відповісти за ваші злочини? Поки існуєте ви, мусить існувати й пекельний вогонь.
Коло дверей зчинився якийсь рух; Ернест, голова і всі депутати обернулися туди.
— Чому ви не кличете солдатів, пане голово, і не наказуєте їм робити своє? — запитав Ернест. — Вони б, не гаючись, виконали ваші плани.
— Існують ще й інші плани, крім наших, — різко відповів голова. — Тому солдати й присутні тут.
— Чи не наші це плани часом? — глузливо мовив Ернест. — Бомба чи щось подібне?
При слові «бомба» в залі знову зчинився галас. Ернест не міг примусити слухати себе, проте він по сходив з трибуни й чекав, поки галас стихне. І тут воно сталося. Із свого місця на галереї я бачила тільки виблиск вибуху. Розітнувся страшенний гуркіт, і я побачила, як Ернест захитався й упав серед хмари диму, а до трибуни по всіх бокових проходах кинулися солдати. Наші товариші посхоплювалися на ноги, не тямлячи себе з гніву, готові на все. Але Ернест підвівся на хвилину і махнув рукою, вимагаючи тиші.
— Це провокація! — пролунав його голос, застерігаючи товаришів. — Спокійно, інакше ви самі себе згубите.
Знесилений, він повільно осів додолу, і солдати оточили його. А інші погнали публіку з галереї, і я нічого більше не бачила.