"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
— Хіба що Наполеон, — тактовно, не збиваючи патетичного тону Біркнера, сказав Рудін.
— Дурниці! Наполеон — ганьба. Це ж треба — спалив Москву, а Росію не зміг узяти і дався заслати себе на острів! Хіба це вождь? Найбільше для нас щастя, що зараз біля керма Німеччини стоїть Адольф Гітлер. Ви згодні?
— Звичайно. Таких успіхів Німеччина ніколи не мала.
— Зачекайте, ви ще не те побачите. Покінчимо з Росією, візьмемося за Англію. А потім доберемось і до набитої золотом Америки. Німеччина, німецький народ стануть на чолі світу!
Рудін зі спокійним виглядом слухав базікання Біркнера, але іноді поглядав на нього з цікавістю. Ось він, типовий представник гітлеризму. Йому все зрозуміло, ніякі сумніви його не мучать. Його мозок не зачіпають складні роздуми. За нього думає Гітлер, і все, що треба, Гітлер зробить. А тому — хайль Гітлер! І ніякого песимізму! Все йде чудово! І фривольний початок дорожньої розмови ніяка не пастка, просто «жіноче питання», про яке він тоді спитав, входить у немудрий комплекс його світовідчувань.
Коли до табору 1206 лишалося кілька кілометрів, Біркнер почав мову про роботу «Сатурна».
— Справді, чорт знає, яку шушваль надсилають нам із таборів, — сказав він. — Мюллер учора просто посатанів. І було чого. Саме зараз, коли треба нашпигувати Москву надійними бойовиками, ми змушені протягом цілого дня без толку порпатися в погані. Порядок у цьому ділі має бути наведений. Мюллер просто не вірить, що у великому таборі не можна знайти роту готових на все росіян.
— Готових на все — можна, — обережно зауважив Рудін. — Важче знайти таких, які здатні стати хорошими розвідниками.
— А на якого дідька зараз ваші здібні розвідники? — На мить Біркнер повернувся до Рудіна і подивився на нього. — На момент, коли армія буде звалювати Москву в прірву, кому потрібні якісь відомості про те, що там у ній робиться? В цей час у Москві потрібні люди, які в призначений час здатні підняти стрілянину і створити в місті паніку. Від них більше ніякого чорта і не треба. Нові часи, нові завдання! Так каже Мюллер.
Попереду вже було видно табір. Розташований у величезній низовині, він здалеку скидався на залізничний вузол, поспіль забитий вагонами. Дорога востаннє завернула в гайок, табір зник, але за кілька хвилин він з'явився уже в усій своїй жахливій реальності. Приземкуваті, з пласкими дахами бараки стояли по-німецьки точними шеренгами, замикаючи собою чотирикутний голий плац. На вишках методично крокували вартові. Було близько десяти годин ранку — полонені давно працювали на каменоломні, табір здавався мертвим.
Рудін і Біркнер пройшли в приміщення комендатури, звідки їх провели до начальника табору. Це був низькорослий бритоголовий здоров'як, обличчям навдивовижу схожий на Муссоліні. Дізнавшись, хто вони і чого приїхали, він увімкнув невеличкий важіль на комутаторі і тричі прокричав у мікрофон:
— Лейтенанта Крафта до начальника табору!
І, здавалось, сама земля залізним голосом тричі вигукнула ім'я лейтенанта Крафта. Начальник табору насунув на голову високого кашкета і, натягуючи на руки рукавички, сказав:
— Зараз прийде. А у мене, пробачте, справи.
Незабаром з'явився лейтенант Крафт — опасистий молодий чоловік у золотих овальних окулярах на блискучому качиному носі.
— Мене викликав начальник, — задихаючись, проказав лейтенант Крафт.
— Ви потрібні нам, — сказав Біркнер.
Лейтенант Крафт опустився на стілець і витер хусточкою лоба.
— Я слухаю вас.
— Ви відбираєте полонених за наказом сто два? — спитав Біркнер.
— Я, тобто не один я.
— У вас що, цілий відділ?
— Ні. Я просто маю на увазі блокових капо, які подають мені попередні списки. А що сталося? — Крафт зняв і протер свої окуляри.
— Поки що нічого, — сказав Біркнер, дивлячись в очі Крафта. — Розкажіть нам докладніше, як ви ведете цю роботу.
З розповіді лейтенанта Крафта з'ясувалося, що все. вирішували блокові капо, які, до речі, не мали навіть приблизного уявлення, для чого вони відбирають людей. На прохання Біркнера лейтенант Крафт викликав одного з капо. Біркнер спитав у нього, як він одбирає полонених.
— Вибираю тих, котрі міцніші фізично, — відказав капо. — І щоб вони хотіли працювати для Німеччини.
Біркнер пробубнів щось нерозбірливе і відпустив капо. Потім Рудін і Біркнер зустрілися з керівником табірного гестапо Фіглем.
— Я приблизно знаю, для чого відбирають цих людей, — сказав Фігль. — Але я втручаюсь лише в тому випадку, коли в списки потрапляють потрібні мені люди. Тож усі претензії прошу адресувати лейтенантові Крафту. Ваш уповноважений — він, — з відвертою посмішкою сказав Фігль.