25 портретів на тлі епохи

Прослуживши кілька місяців на надводних кораблях, Картер отримав призначення на підводний човен. А незабаром був направлений у лабораторію адмірала Ріковера, де розроблялися реактори для перших у світі ядерних субмарин. Хтось із керівників флоту вирішив, що ефективніше буде, якщо офіцери, яким доведеться експлуатувати ті реактори в бойових умовах, оволодіватимуть ними ще в процесі розробки та виготовлення. На основі того виник міф про Картера як про «вченого-атомника». Чим саме займався Картер в суперсекретній лабораторії, досі невідомо, але навряд чи він може претендувати на лаври винахідника чи конструктора ядерного корабельного реактора. А ось оволодів цією технікою досконало. І через кілька місяців продовжив свою службу на одному з перших у Сполучених Штатах атомних підводних човнів. У Картера реактор завжди працював як годинник. А ще молодий офіцер вирізнявся тим, що якщо на час бойового походу припадало Різдво або Великдень, лейтенант Картер проводив службу Божу для вільної зміни просто в торпедному відсіку — адже окремої посади капелана штатним розкладом атомної субмарини передбачено не було.

1953 року у 29-річного капітана-лейтенанта Картера помер батько. З’ясувалося, що ані молодший брат Біллі, який уже тоді любив зазирнути до чарки, ані жодна з двох сестер, ані мати не готові взяти на себе відповідальність за квітучу родинну справу. Уся надія була на старшого, на Джіммі… Але ж Джіммі на той час уже був офіцером, що служив у найпрестижнішому підрозділі флоту, мав чудові перспективи подальшої кар’єри. Категорично не хотіла повертатися до Плейнса Розалін, яку статус офіцерської дружини на військово-морській базі на Гавайських островах приваблював набагато більше, ніж перспектива вирощувати земляні горішки на фермі в рідній глушині. Та все ж таки Джіммі після тривалих роздумів вирішив подати у відставку та їхати жити на малу батьківщину. І зміг переконати у слушності свого рішення дружину. Картер вирішив пожертвувати собою заради добра своєї родини. Але не тільки. Вже тоді він був переконаний, що Господь покладає на нього якусь велику місію. І відчув, що стартувати до виконання тієї місії йому чомусь буде легше з ферми у Плейнсі, ніж з бойової рубки атомної субмарини.

За час навчання та служби на флоті Картер анітрохи не розгубив своїх бізнесових здібностей. Залишені батьком кілька десятків тисяч доларів допомогли йому пережити перший — найважчий рік самостійного господарювання, а далі його бізнес тільки зростав. Через кілька років Картер побудував у Плейнсі велике сховище, щось на зразок оптової бази, де він зберігав, сортував, упаковував та продавав переробникам і кінцевим споживачам різні види сільськогосподарської продукції, яку скуповував у фермерів з усієї околиці. Саме заготівельна діяльність, а не власна арахісова ферма, приносила Картерові левову частку його прибутків. А вони були чималими. Через 15 років, коли Джіммі обрали губернатором Джорджії й він згідно з вимогами закону був змушений припинити ділову активність та оприлюднити дані про майно своє і найближчих родичів, з’ясувалося, що сам Картер має майже 1 мільйон доларів, а вся родина в цілому — близько 5 мільйонів (і все це теж були гроші, зароблені Джіммі). Тому Картер припускався певної натяжки, коли подавав себе виборцям як «простого фермера з Джорджії». «Якщо Картер — фермер, то Генрі Форд II — автомеханік!» — із запалом стверджував один з його політичних опонентів. Хоча в цьому твердженні, звичайно, є перебільшення: Форд — один з найбагатших людей Америки, а Картер — у ліпшому разі бізнесмен середньої руки.