Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
— Ти ба, сидів у бочці, а таке придумав!
— «Піфагор сказав: на світі є три жахливі речі. Сказав: вогонь. Сказав: вода. Сказав: жінка».
— Бач, як необдумано базікали грецькі філософи. Як на мене, то на світі нема нічого страшного. Я, приміром, у вогні не горю, у воді не тону… — Докусен-кун затнувся.
- Коло жінок не впадаю, — прийшов ва допомогу Мейтей-кун. Господар скоромовкою читав далі:
— «Сократ сказав: найважча робота — правити жінкою. Демосфен сказав: якщо хочеш замучити свогo ворогa, віддай йому свою жінку. Вона йому таку бучу зчинить, так з нього воду виварить, що він не зможе й на ногах встояти. Сенека вважав жінку й неуцтво двома найбільшими нещастями на світі. Марк Аврелій сказав, що жінкою так само важко правити, як і командувати флотилією. Плаут [212] сказав, що жінки пишно вдягаються, щоб приховати свою природну потворність. Валерій [213] в листі до приятеля сповіщав, що для жінок нема нічого неможливого на світі й благав небо, щоб воно зглянулося на нього і захистило від жіночих підступів. Він же писав: що таке жінка? Вона — ворог дружби і любові, вона — гope неминуче, вона — шкода обов’язкова, вона — спокуса природна, вона — отрута, схожа ва мед. Якщо покинути жінку неморально, то не кинути — значить приректи себе ва муки пекельні».
— Сенсей, вже досить. Як наслухаєшся такого про свою жінку, то вже нічого не захочеш.
— Ще кілька сторінок лишилося. Ну що, читати?
— Краще не треба. Адже незабаром господиня вернеться, — тільки встиг пожартувати Мейтей-кун, як із їдальні долинув її голос.
— Кійо, іди-но сюди! — гукала вона служницю.
— От тобі й маєш! Чуєш, господиня вже дома!
— Ха-ха-ха! — засміявся господар. — А тобі не все одно?
— Господине, коли це ви встигли повернутися?
В їдальні тихо. Жодної відповіді.
— Господине, ви чули, про що ми оце розмовляли, гa?
3вову жодної відповіді.
— Тіпьки не подумайте, що це погляди вашого чоловіка! Це поглядн пава Неша з шістнадцятого століття!
— Нічого не знаю, — простодушно відповіла здалеку господиня. Kaнґeцу-кун хихикнув.
— Я теж не знаю. То вже пробачте! — Тільки-но Мейтей-кун засміявся, як загримотіли двері, розсунулись сьодзі й у вітaльню безцеремонно, не питаючи дозволу, ввірвавсаяТатара Сампей-кyн. Сьогодні він не був схожий на себе. В білій як сніг сорочці, в новісінькому сюртуку, він тримав у правій руці кошичок з чотирма пляшками пива. Сампей-кyн поставив пляшки коло тунців й опустився на мату. Вигляд у вього був войовничий.
— Севсей, як у вас із шлунком останнім часом? Краще? Ви безвихідно сидите вдома, а тому й не одужуєте.
— Я ж тобі ще не сказав, чи мені краще, чи гірше.
— Не сказали, але ж ввrляд у вас нездоровий. Обличчя якесь жовте. Тепер не завадило б рибку половити. Взяти в Ciнaґaвa човна і… Я тієї неділі рибалив.
— Що спіймав?
— Нічого не спіймав.
— Не спіймав, і все-таки було цікаво?
— Ви знаєте, я настільки піднісся духом. А ви коли-небудь ловили рибу? Ох і приємна розвага. Кружеляєш собі на маленькому човнику посеред широкого моря…
— А я волію на здоровому човні по малюсінькому морю, — втрутився Мейтей.
— Якщо вже вудити, то принаймні кита або русалку. Інакше не варт і починати, — додав Kaнґeцу-кун.
— А хіба їх можна ловити на гачок? У цих літераторів ані крвхти здоровоro глузду…
— Я не літератор.
— Невже? А хто ж тоді? Для таких, як я, бізнесменів насамперед конче потрібен здоровий глузд. Сенсей, останнім часом я збагатився тим глуздом. 3 яким пристаєш, таким сам стаєш.
— Яким це таким?
— Ну от хоч би цигарки… Поки куриш «Асахі» або «Сікісіму» ніхто тебе не помічає. — Сампей-кун вийняв єгипетську цигарку з позолоченим мундштуком і запихкав.
- У тебе вистачає грошей на таку розкіш?
— Я не маю грошей, але незабаром розстараюся. Як куриш такі цигарки, тобі відразу довіряють.
— Легкий спосіб втертися в довір’я. Набагато легший, ніж у тебе, Канґецу-кун, з твоїми кульками. Ніякої тобі мороки. Зручний спосіб, чи не так? — Мейтей-кун звертався до Канґецу, але той мовчав. Замість нього заговорив Сампей-кун:
— О, це ви Канґецу-сан? Ви ще не стали доктором? Коли так, то я візьму.
— Доктора?
— Ні, Канедову дочку. Мені незручно перед вами, але вони просили: «Візьми, візьми», — що нарешті я здався і вирішив узяти. Однак мене турбує, як ви на мій вчинок подивитеся.
— Та ви не соромтеся, — заохочував Канґецу-кун, а господар навмання докинув:
— Як хочеться, то бери. Тут нема нічого поганого.
212
Тіт Плаут (приблизно 254–184 рр. до н.е.) — римський комедіограф
213
Максим Валерій (20 р. до н.е. — 50 р. н.е.) — римський письменник та історик