Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Він натрапив на неї випадково, спеціально не шукаючи. Зрештою, якби він навіть шукав папери Шульца, то з певністю не знайшов би їх — уже хоча б тому, що тека фігурувала в архівних описах не під прізвищем письменника, а якогось поляка, персональні дані якого ні про що йому не говорили. Із додатків до неї випливало, що особа, в якої відібрали ці матеріали, була заарештована ґестапо, а тека конфіскованих у неї документів опинилася після війни в Німеччині, в поґестапівському архіві, десь на території совєцької зони, майбутньої Німецької Демократичної Республіки. Москва в 1947 році, за два роки до виникнення цього штучного державного утворення, перейняла архіви ґестапо, перевезла до СССР і включила до колекцій КҐБ.

Якби ми знали прізвище депозитора шульціани! Адже з певністю ним був той, кому Шульц довірив свої літературні скарби. Їх у нього відібрали, а сам він — анонім, — напевне, загинув від рук нацистів. Тож як шукати цей скарб?

Єн Крістоф Обер, як і годиться дипломатові, був стриманим у переказуванні докладної інформації, він відхилив лише краєчок таємниці. Проте додав, що інформація, якою він володіє, є певною, що вона була верифікована завдяки підтвердженням із інших джерел, скажімо, «з чеської Праги», як то загадково сформулював посол. Чи не з якогось закордонного розвідувального осередку? Не знаю, і вже ніколи не дізнаюся.

Решту своїх знань посол зберіг для себе, зокрема й таку кардинально важливу деталь, як прізвище втаємниченої особи, яка могла б допомогти у віднайденні Месії. А також місце, де розташований архів, який нас цікавить. Він просив мене — так само, як колись Алекс Шульц, — щоб я погодився супроводжувати його як експерт у сенсаційній мандрівці на Україну (бо, мабуть, саме там…).

Совєцький Союз ще існував, хоча множилися вже симптоми його так давно очікуваного падіння. Ми обидва, посол і я, прислухалися до багатообіцяючих сигналів зі сходу, проте ще не вірили, що кінець комуністичного колоса вже настільки близький. Пан Обер звернувся до совєцької дипломатичної установи з проханням про дипломатичну візу. Після тривалого очікування і численних нагадувань він отримав відмову. Посол зажадав повідомити йому причину відмови. У відповідь йому сповістили, що будинок Шульца в Дрогобичі згорів під час воєнних дій. Це пояснення було б не тільки брехливим, але й абсурдним, якби не той факт, що своє прохання про візу посол мотивував винятково прагненням побачити дім, у якому Шульц мешкав і творив свої шедеври, а також відвідати місто, в якому він провів усе своє життя. Реагуючи на відповідь з Москви, буцім мета мандрівки є нереальною, позаяк від будинку Шульца зосталося тільки давно вже прибране згарище, посол Обер скопіював ілюстрацію з моїх Регіонів великої єресі, де було зображено дім Шульца в Дрогобичі на фото, зробленому мною в 1965 році. І передав у посольство той беззаперечний доказ своєї компетентності та правдивості. Звісно, це не дало очікуваного результату; призвело тільки до розмови віч-на-віч, у якій аргументом проти планованої мандрівки мала стати «таємна інформація» про небезпечну ситуацію в Совєцькому Союзі. То була фактично друга відмова, яка спіткала посла Обера. А коли незабаром його відкликали до Стокгольма з варшавського посольства, він і далі планував наш виїзд, зустрічаючись зі мною під час своїх коротких візитів до Польщі. Совєцький Союз припинив існування, і вже не Москва, а Київ як столиця незалежної України був адресатом візових клопотань.