Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Віруючи тільки у вільну волю, Річард вибрав другий шлях: він завжди був готовий до небезпеки, завжди тримався насторожі, завжди був здатний взяти на себе відповідальність за власне життя, та й за чужі теж. Самою суттю його натури було протиставлення вільної волі приреченості. Ось чому він скептично ставився до різного роду пророцтв, не бажаючи визнавати їх цінність. Він завжди вважав, що віра в визначеність долі повністю заперечує вільну волю людини, перетворює його на раба обставин, робить покірною іграшкою зовнішніх сил.
Поки вони рухалися через цей химерний ліс, Річард не спускав уважних очей з навколишньої місцевості, але так і не помітив ні міфічних чудовиськ, ні мстивих примар. Тільки піднятий вітром сніг літав між кривих стовбурів.
Після виснажливої подорожі в жаркому і вологому кліматі мороз, з яким вони зіткнулися під час підйому на високий гірський перевал, зажадав величезної напруги сил, тим більшої, тому що сніг часами змінювався дощем. Незважаючи на втому від підйому по гірській стежці, вони були змушені рухатися у швидкому темпі ще й через те, що промокли наскрізь. Річард знав, як легко вбиває холод, і швидкість, з якою вони рухалися, була в прямому сенсі питанням життя і смерті. Він відмінно знав, що спокуслива пісня морозу могла змусити людей лягти і заснути. Але під чарівним плащем такого сну стомленого мандрівника підстерігає вірна смерть. Одного разу Зедд зауважив, що смерть є смерть, а значить можна бути не менше мертвим від холоду, ніж від стріли або ножа.
Крім того, і Річард, і Кара прагнули залишити якомога більшу відстань між ними і тієї пасткою, в яку вони майже догодили під час останньої стоянки. Опіки від дотику павтини вкрилися пухирями і боліли. Він з тремтінням згадував про те, що ледь не сталося тоді.
У той же час, про мету своєї подорожі він думав теж з побоюванням. В останню їхню зустріч Шота попередила, що якщо він коли-небудь появиться в межах Землі Агада, вона його вб'є. Річард не сумнівався ні в правдивості її обіцянки ні в її здатності виконати погрозу. Але навіть у цьому випадку він вважав, що Шота все ж його кращий шанс отримати необхідну допомогу в пошуках Келен.
Він відчайдушно шукав хоч кого-небудь, хто міг розповісти йому щось корисне. Людей, до яких він міг би звернутися; речі, які він міг би відшукати; інформацію, яка допоможе… Хоч що-небудь! Ніккі не могла запропонувати нічого. У чомусь міг би допомогти Зедд… А можливо, були ще й інші, здатні додати нові штрихи в цю головоломку. Але, на думку Річарда, ніхто з них не в змозі був зробити стільки, скільки може Шота. Це міркування і визначило його вибір.
Глянувши вгору, Річард відмітив сніжні шапки, наметені вітром. Трохи осторонь був видний голий схил крутої гори, облямований вузькою стежкою, що проходила уздовж більш низьких вершин, покритих крижаною нетанучою шапкою. Важкі мокрі хмари чіплялися за сірі піки скель, спрямовані в небо. Смуги туману — від легкої димки до густого покрову, який заглушає навіть звуки — обмежували видимість в одних місцях і повністю закривали огляд в інших. Майже неходжена, крута і слизька стежка час від часу виднілася в розривах туманної пелени, йдучи вниз до підніжжя.
Коли черговий порив вітру жбурляв мокрим снігом їм в обличчя, Річард лише щільніше загортав плащ, долаючи опір вітру. Рідкісні деревця, що росли на голому кам'янистому грунті, вимушені були, щоб вижити, пристосовуватися на своєму місці не тільки до нахилу гори, але і до ударів вітру. Річард зігнув плечі, намагаючись сховати обличчя від жалячого морозного і мокрого вітру. З тієї сторони, яка частіше виявлялася відкритою поривам вітру, плащ покрився ламкою крижаною кіркою.
Через виючий вітер розмовляти на гірському перевалі було важко. Висота і напружене протистояння проти пронизливого вітру зовсім не розташовували до бесіди. Повітря вистачало лише для важкого дихання. Дивлячись на Кару, Річард прекрасно бачив, що й вона тут — на висоті — відчуває себе анітрохи не краще за нього самого.
Та й настрій для бесіди було невідповідним. Річард багато днів намагався поговорити з Карою, та тільки результат розмов був один — вона виявлялася засмученою його питаннями в тій же мірі, що і він її відповідями. Він знав, вона вважає його питання повним абсурдом, точно так само він сприймав її відповіді. Неточності та прогалини в спогадах Кари спочатку турбували, потім почали дратувати. Кілька разів він змушував себе прикусити язик, щоб не наговорити зайвого. Йому доводилося нагадувати собі, що в її діях не було наміру заподіяти зло. Крім того, він знав, що Кара заради його спокою, готова сказати все, що він хоче почути, і зробить це, якщо він буде наполягати. Однак брехня не допоможе повернути Келен. Йому потрібна була правда; адже саме за цим він і прямував до Шоти.