Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Інстинктивно Річард відчув, що його час закінчується.
36
Річард стрімко, безшумно підняв меч і приготувався до атаки. Він не знав, кого саме збирається атакувати, просто вирішив, що необхідно триматися насторожі. Він торкнувся лезом покритого потом чола.
— Будь справедливий сьогодні, клинок, — м'яким шепотом ледь чутно вимовив він, намагаючись повністю зосередитися на тому, що йому належало зробити.
Кілька важких дощових крапель впали прямо на його оголені груди. Спочатку невеликий, дощ, схоже, посилювався. М'які удари крапель об листя дерев почали лунати частіше і голосніше в безмовному лісі. Річард покліпав, струшуючи воду з він.
Серед шереху і хитання гілок раптово прочувся звук квапливих кроків — хтось біг в його бік. Він впізнав неповторну ходу Кари. Очевидно, вона обходила їх табір, і її увагу — як і його — притягнули ці дивні звуки. Знаючи Кару, він був анітрохи не здивований її спостережливістю.
Крізь звуки дощу, що оточують його, Річард розрізнив характерний шерех розсування гілок. Тут і там лунав короткий тріск, ніби хтось, підкрадаючись в темряві, наступав на сухі гілки. Щось торкнулося його лівої руки. Він здригнувся, уповільнив крок, прибираючи руку від липкого дотику. Знову запульсувала пекуча біль. Тепер на руці було дві рани, що кровоточили. Він відчув, як щось ззаду вчепилося його ноги. І постарався відсунутися подалі.
Неподалік Кара з тріском пробиралася крізь чагарник, забувши про всяку обережність, вже не намагаючись залишатися непомітною. Вона тримала в руці ліхтар, в якому відкрила одну із стулок, намагаючись краще освітити їх стоянку.
Нарешті Річард теж зміг розгледіти свого ворога. Це було схоже на дивну темного кольору павутину, яка обвивала кущі та дерева навколо нього. Нитки нагадували товсті шнури із чогось органічного. Вони були липкими. Він не зміг би пояснити, що це було, як і хто розташував цю павутину навколо нього.
— Лорд Рал! Ви в порядку?
— Так. Залишайся на місці.
— Що відбувається?
— Поки що не знаю.
Шерех лунав все ближче. Темні жили навколо нього напружилися, а одна з них доторкнулася до його спини. Він здригнувся, розвернувся і різко змахнув мечем.
Ледве він завдав удару, як жахлива павутина немов натягнулася і присунулася ближче.
Кара відкрила всі щитки ліхтаря, сподіваючись зрозуміти, що відбувається. Річард побачив, що, немов огорожею, майже обгорнутий блискучими нитками. Піднявши голову, він побачив, що й там, нагорі, перехрещуються моторошні нитки. При цьому огорожа постійно стискалася, залишаючи йому все менше місця для маневру.
Спалах розуміння пояснив йому, що за звук він чув. Текучий рух здійснювало те, що ткало навколо нього цю павутину, наче він був їжею для гігантського павука. Нитки цієї павутини здалися йому товщиною з палець, але він поняття не мав, наскільки точні його враження. Однак він відмінно розумів, що від дотиків до цих ниток залишаються пекучі опіки — про це свідчили його ноги, ліва рука і спина.
Він бачив Кару, освітлену світлом ліхтаря. Вона зупинилася неподалік, шукаючи спосіб допомогти йому.
— Кара, назад! Не торкайся його, воно обпікає.
— Обпікає?
— Так. Як кислота. І воно дуже липке. Тримайся від ниток подалі, інакше і ти потрапиш у пастку.
— А як ви збираєтеся вибиратися звідти?
— Я прорубаю собі вихід. Залишайся на місці і чекай — я сам підійду до тебе.
Коли мережа зліва від нього зробилася більш напруженою, він підняв меч і атакував. Промінь від ліхтаря Кари відбився від леза, що прорізало плутанину липких волокон. Розрубані кінці метнулися в різні боки і повисли на гілках, немов мох. При світлі було помітно, як скручується листя, опалене дотиком пекельних ниток.
Але хто б не створив цю павутину, його не було видно.
Дощ припустив сильніше, Кара металася з боку в бік, пробуючи знайти спосіб підібратися ближче. — Думаю, я зможу…
— Ні! — Заволав він. — Я сказав, тримайся подалі звідси!
Річард рубав мечем товсті темні канати скрізь, де вони підходили до нього надто близько; намагався послабити їх напругу, розірвати цілісність. Однак був змушений припинити свою дивну сутичку — липка павутина чіплялася і за лезо.
— Я зобов'язана допомогти вам зупинити це! — Кричала Кара в прагненні звільнити його.
— Ти теж опинишся в пастці і нічим не зможеш допомогти мені. Відійди назад. Кажу тобі, я збираюся прорубати прохід.
Можливо, це зупинить її від спроб пробитися до нього через павутину. Вона стояла, пригнувшись, люто зціпивши зуби, міцно тримаючи в кулаці ейдж. По її вигляду було ясно, що вона ніяк не могла вирішити, що робити. З одного боку вона не могла піти проти волі свого повелителя — вона чудово розуміла, що зараз він не налаштований сперечатися. Але з іншого боку дивитися, як він наодинці бореться за своє життя, було вище її сил.