Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Перебравши ножі, Мія вирішила зупинитися на виделці для м'яса, з двома шестидюймовими вістрями. Вона повернулася до плит і там, завагавшись, перевірила інші три. Як вона й очікувала, плити були порожні. Щось — доля-провидіння-ка залишило печеного м'яса, але з розрахунку лише на одного їдця. Містер Щур вирішив, що для нього. Містер Щур помилився. Вдруге йому помилитися не судилося. Принаймні на цьому боці галявини, де закінчується земний шлях.
Вона схилилася і знову з насолодою вдихнула пахощі печеної свинини. Губи розтулилися, з вишкіреного в посмішці роти потекла слина. Цього разу містер Щур навіть не озирнувся. Містер Щур вирішив, що вона не становить загрози. Чудово. Вона нахилилася ще далі, затамувала подих і настромила пацюка на виделку. Щуря-кебаб! Мія витягла його з духовки й підняла до рівня очей. Тварина несамовито верещала, дриґаючи ногами в повітрі, смикаючи головою, кров стікала виделкою й збиралася на кулаці. Вона віднесла свою здобич, яка досі звивалася на виделці, до раковини, наповненої водою, і скинула щура туди. Він шубовснув у темінь і щез. Якусь мить з води ще стирчав і смикався кінчик його хвоста, а потім зник і він.
Мія пройшлася вздовж раковин, пробуючи крани, і з останнього витік тоненький струмочок води. Вона опустила під нього закривавлену руку й тримала так, поки вода не зникла остаточно. Потім пішла назад до духовки, витираючи мокру руку об штани. Джейк уже стояв у дверях кухні й дивився на неї, нітрохи не криючись, але вона все одно його не помічала. Всю її увагу полонив божественний аромат м'яса. Цього було замало, і не зовсім те, чого вимагало дитятко, але наразі цим можна вдовольнитися.
Мія взялася руками за деко й, зойкнувши, одразу ж відсмикнула їх та задмухала на пальці. І вишкірилася в посмішці болю, не зовсім, проте, позбавленій гумору. Містер Щур виявився трохи терплячішим до спеки, ніж вона. А може, більше хтів їшти. Хоча важко було повірити в те, що хтось чи щось міг більше хтіти їшти, ніж зараз вона.
— Я хотю їшти! — закричала вона, сміючись, коли йшла вздовж шафок, спритно висуваючи й закриваючи шухляди. — Мія голодна! Я не ходила в Моргауз і в Неморгауз не ходила, але я хотю їшти! І моє дитятко теж!
В останній шухляді (ну як завжди) вона знайшла те, що шукала, — ганчірки. З ними в руках вона поспішила до плити, нахилилася і витягла смаженину. Зненацька сміх застряг у горлі й вирвався шокованим зойком… а наступної миті вона знову розреготалася, ще гучніше, ніж перед тим. Яка ж вона дурна гуска! Яка дурепа писана! Їй здалося на якусь мить, що смаженина з хрусткою скоринкою, погризена містером Щуром лише в одному місці, — це тіло дитини! Так, мабуть, смажене порося справді трохи схоже на дитину… немовля… чиєсь дитятко… але тепер, коли вона могла добре роздивитися заплющені очі, обгорілі вуха й печене яблуко в роті, сумнівів більше не лишалося.
Ставлячи деко на стіл, вона знову згадала відображення, яке бачила у вестибюлі. Але поки що було не до того. Її черево ревло від звірячого голоду. Вона витягла з шухляди різницького ножа і вирізала те місце, де призволився до поросяти містер Щур, як вирізають червоточину з яблука. Перекинула той шмат через плече, потім підняла всю смаженину й вгризлася в неї зубами.
З дверей за нею стежив Джейк.
Втамувавши перший голод, Мія роззирнулася по кухні. Її обличчя виражало розрахунок і відчай водночас. Що їй робити, коли смаженина скінчиться? Що вона їстиме наступного разу, коли прийде цей несамовитий голод? І де їй шукати те, чого так відчайдушно потребувало її дитятко? Вона зробить усе, щоб знайти її, цю річ, і харчувати його цим постійно, хай що воно таке: особлива їжа, питво, вітамін, байдуже. Свинина була майже для цього придатною (майже здатною його втихомирити й приспати, дякувати всім богам і Людині-Ісусу), але її б не вистачило.
Вона на час жбурнула сея Свина в деко, стягла з себе через голову сорочку і подивилася на зображення спереду. Там була свиня з мультика, вся ясно-червона від того, що її засмажили, але скидалося на те, що свиня не проти, бо вона блаженно всміхалася. Нижче грубими літерами, стилізованими під дошки комори, йшов напис: «ДІКСІ-ПІҐ», ЛЕКС161-ша. А нижче: «НАЙСМАЧНІШІ РЕБЕРЦЯ В НЬЮ-ЙОРКУ» — ЖУРНАЛ «ГУРМАН».
«Діксі-Піґ, — подумала вона. — Діксі-Піґ. Де я чула цю назву?»
Згадати не вдалося, але за потреби вона могла знайти цю Лекс.
— Це десь між Третьою і Парковою, — сказала вона вголос. — Правда ж?
Хлопчик, який вислизнув назовні, але залишив двері про чиненими, почув і скрушно кивнув. Авжеж, саме там.
«Так-так-так, — подумала Мія. — Поки що хай буде, як уже є. Як там казала та жінка в книжці? „Завтра буде новий день. Подумаю про це завтра“. Правильно?»