Ґарґантюа і Пантаґрюель

Навряд щоб римський народ та його спільники вболівали більше, про смерть Германіка Друза дізнавшись.

Навряд щоб лакедемоняни журилися глибше потому, як троянський чужоложник грекиню Гелену викрав.

Навряд щоб ті, про кого мовиться, бідкалися й охали менше, ніж Церера по викраденні доньки Прозерпіни, ніж Ізида після втрати Озіриса, ніж Венера по смерті Адоніса, ніж Геркулес після зникнення Гила, ніж Гекуба, довідавшись про викрадення Поліксени.

Але їхній страх перед Демоном і забобон такий сильний, що вони бояться писнути, коли приходить кертиця й укладає шлюбний контракт. І потім зостаються самі в опустілих домах, де нема вже їхніх коханих дочок, і от батьки клянуть той день і годину, коли вони женилися, а матері шкодують, що вони народили, а не скинули дитину, і так у сльозах і лементі доживають свого віку, але ж вони заслуговували кращої долі: тішитися удома щастям зі своїми дітьми укупі.

Дехто з них позбувається розуму, навісніє і з туги та з горя топиться, вішається, труїться, не в силі такого гадства перетерпіти.

Інші, твердішого гарту, за прикладом синів Якова, месників за викрадення їхньої сестри Діни, злапавши паплюжника і його посіпаку-кертицю, розтлінників і спокусників їхньої дочки, чинять над ними скору і криваву розправу: січуть їх на капусту і трупи кидають у полі, хижим звірам на з'їжу. Цей мужній і лицарський акт жахає кротоподібних симистів[377], і вони знімають страшенний галас, шкрябають мерзенні скарги, безсоромно закидають світську владу і цивільні відомства вимогами і закликами покарати винуватців так, щоб іншим не кортіло.

Але ж ні в природному законі, ні у правах людей, ні в якомусь викладі римського права нема такої рубрики, параграфа, артикулу чи розділу, що приписував би за таке діяння певну кару чи тортури, бо цьому супротивиться розум та й сама Природа повстає. Бо нема у світі такої чеснотливої людини, яка б на звістку про викрадення, ганьбу і неславу його дочки не розпачувала б — така людська вдача — більше, ніж на звістку про її смерть. Усяк, хто застукає на гарячому убійника, що підступно, з-за рогу напав на його дочку, може, бо так підказує розум, і навіть повинен, бо так і природа велить, убити того на місці, і його за це не судитимуть. Ось чому, знайшовши паплюжника, який підманув і повіз геть, хай і з її згоди, його доньку, та ще й з підсобки кертиці, може і навіть повинен скарати і паплюжника і спільника горлом, а їхні тіла кинути на жир вовкам і гайворонню, бо не може бути їм пухом наша велика годувальниця, Земля.