Зарубіжний детектив

Пілот не хвалився, через хвилину вони вже летіли над шосе, по якому вдалині швидко рухалась блакитна цятка. Світла «Варшава» залишилась далеко позаду. З вертольота це було чітко видно.

— Спустіться нижче, — наказав майор, — може, зуміємо розгледіти номер.

Автомашина знову розвинула швидкість. Шосе було добре вичищено від снігу, та й солі шляховики не пошкодували. Радист дістав бінокля і намагався розгледіти білі цифри на чорному тлі.

— Номер познанський, — сказав він, — а ось цифри так закаляні грязюкою, що не розбереш.

— Це вони спеціально заляпали номер, — здогадався Качановський, — старий трюк.

— Пусте, — заспокоїв його пілот, — у Чемпіні їх все одно спіймають.

Автомобіль, що стрімко мчався, раптом скинув швидкість і різко повернув наліво. Його трохи занесло, але водієві вдалося вирівняти машину. Тепер вона їхала вузькою лісовою дорогою. Сніг тут не був розчищений, а лише злегка утрамбований. Разом з тим «БМВ» йшов майже з попередньою швидкістю. Вертоліт летів прямо над ним, радист підтримував зв’язок зі Шремом і Чемпінем.

— Тут зараз буде залізничний переїзд, який охороняється, — сказав Добжинський. Цей чоловік знав воєводство, як свої п’ять пальців. — На жаль, ми не можемо з ними зв’язатися рацією і перекрити переїзд.

— Вони вже проскочили переїзд. — Качановський не відривав очей від машини.

Вертоліт летів над шосе на невеликій висоті. Паралельно шосе тягнулась залізнична колія. Блакитна машина вискочила з лісу біля самісінького полустанка, переїхала через рейки і, не виїжджаючи на шосе, рушила уздовж залізничної колії грунтовою дорогою у бік Костіна.

— Спритники! — У голосі майора мимоволі прохопилося захоплення. — До Костіна усього п’ять кілометрів, а рухаючись уздовж насипу, вони уникнуть перекриття на шосе.

Радист уже передавав костінській міліції повідомлення про те, що машина із злочинцями рухається вздовж залізниці.

Машина їхала не дуже швидко: заважали снігові замети, та й сама дорога вся була у вибоїнах. І все ж до Костіна залишалося всього декілька хвилин їзди — сумнівно, що міліція наспіє.

Ось і перші вулиці містечка. Машина звернула на одну з них, не поспішаючи прослідувала до центру і зупинилась перед одним з найсолідніших приміщень.

— Що за чорт! — здивувався Добжинський. — Це ж відділення міліції.

Із машини вийшло двоє чоловіків і швидкою ходою попрямували у приміщення міліції.

— Здаватись пішли, — вирішив радист. — Зрозуміли, що не втекти.

— Негайно спускаємось, — закомандував майор.

— Тут поряд школа з великим футбольним полем, — відізвався пілот. — Спробую там приземлитися.

Якраз стало в пригоді ідіотське розпорядження якогось бюрократа із міністерства освіти про асфальтування шкільних спортивних майданчиків — щоб на них не можна було займатись ніякими видами спорту. Вертоліт з оглушливим гулом повільно спустився і обережно торкнувся полозами асфальту.