Нарис загальної історії

Астрономія сприяла проривові радше непрямо, ніж якимсь прямим впливом. Геліоцентричну гіпотезу запропонував і обстоював Аристархом ще в ІІІ ст. до н.е. Її відкину-ли, а її натхненника засудили за святотатство. Це — шокувальна ідея, яка може бути прийнята тільки в середовищі, де вона такою не буде, або яке буде готове сприймати шокувальні ідеї. Оскільки геліоцентризм був тимчасово остаточно відкинутий, то грецька астрономія трималася геоцентризму, а він — разом із геометрією для опису спостережень — привів до Птолемея та до теорії епіциклів. У 1543 р. Копернік знову вводить геліоцентризм майже підпільно, адже ідея досі шокує, але вона пробиває достатні проломи у «ворожому стані», щоб мати змогу просуватися далі. Які ж то були проломи? Певну роль мало відіграти Відродження, Реформа, зі свого боку, і релігійні війни, але найвірогідніше прийняття геліоцентризму окремими особами є симптомом невірування. Так само, як геоцентризм у поєднанні з геометрією привів до Птолемея, геліоцентризм, який спирається на геометрію, породжує Кеплера. А закони Кеплера діють, оскільки ці прості геометричні закони й справді добре описують траєкторії планет.

Кеплер і Галілей здійснюють реальний пізнавальний прорив, перетворення в прямому сенсі слова: якась дрібниця змінює все. Усе міняється, адже прорив за своєю природою розширюється. Він виводить на механіку, а вона — на гармонійне бачення: природа — це машина, що діє за жорсткими законами, які дає змогу виявити математика. Неважко зрозуміти вибуховий характер перетворення: усе сталося впродовж життя лишень одного покоління: у 1600-1630 рр. Можна бачити також і її переважно «історичний» характер. Вона випадкова: об’єктом перетворення міг би бути радше будь-який інший об’єкт, ніж проблема руху, і водночас збагненна: будь-яка дороговказна нитка давала змогу розмотати клубок, зважаючи на те, що він був прив’язаний до правильної ідеї, а саме: що природа насправді написана мовою математики. Можна спертися на випадковість об’єкта та замислитися над можливістю того, що прорив стався б не в фізичному світі, а в живому або в людському світі. Можливі дві гіпотези, які підтримують високу ймовірність хронологічного пріоритету фізичного світу. За однією з них, прорив здійснити важче й він не очевидний у двох інших світах, мови яких менш доступні напряму. Ця гіпотеза видається слушною для живого світу, але не може стосуватися людського світу, стратегічна мова якого є безпосередньою даною людським дієвцям. Звичайно, від безпосередньої даної до раціонального пізнавального використання існує певна відстань для стрибка, але вдалі спроби здійснити його були зроблені до стрибка математики й механіки. Ще у Фукідида на початку Пелопоннеської війни спостерігається суто науковий підхід — водночас гіпотетично-дедуктивний і експериментальний. Гіпотеза має три частини: політія прагне спроектувати назовні всю потугу, на яку вона здатна; проектування цієї потуги визначає стратегію об’єднання в союзи інших політій; коли співвідношення мобілізованих сил приблизно рівне, війна стає тривалою й може піти за логікою крайностей. Експериментом є розповідь і аналіз Пелопоннеської війни між Афінсь-ким союзом і лакедемонянами. Науковий пізнавальний прорив фактично відбувся, але він не мав тих самих наслідків, які мав принцип інерційності.