Улюбленець слави

У нашому домі й справді сталося багато змін за ті місяці, що минули після виборів і публікації маніфесту радикалів (підписаного в основному групою Честера), де була спроба пояснити поразку на виборах відходом партії від головних своїх принципів.

Цей маніфест, хай би якими були його подальші наслідки (а він породив у партії ще кілька розламів; політичні партії нагадують мені кригу — варто з'явитися одній тріщині, як починає тріщати все, і не тільки під ударами ззовні, але й від «підводних течій» і навіть під тягарем власної ваги), викликав у нас у Парейді неабияке пожвавлення.

У нашому домі знову зароїлося від сили силенної членів різних комітетів, мирських проповідників та манірних старих дів, у яких був такий вигляд, ніби їх щойно повитягали з могил (і все це тільки тому, що вони не вживали косметики).

Вся ця публіка дивилась на мене скоса, одні — з жалем, інші — з обуренням. Спершу я вирішила, що їх дратують мої підмальовані губи. Але потім, коли навіть старий пень Гулд не схотів зі мною розмовляти (поїхав додому — у нього знову піднявся тиск — і не писав мені потім ані слова), а якийсь євангеліст-проповідник заговорив з церковної кафедри про диявольський вплив, «що так довго позначався на любому вашому провідникові», я зрозуміла, що проти мене знову висунули давні звинувачення: я була блудницею у шовках, яка збила Честера з пуття, привчила його до розкошів і «великосвітського товариства».

І я не мала остаточної певності, чи не дав Честер себе переконати тепер, у період «нової кризи», ніби він повинен принести на олтар політики жертву, і чи не з цієї причини віддалив мене від себе.

Ось чому, незважаючи на настійне Томове прохання якнайшвидше переговорити з батьком, на його благання «заради всього святого!» я не зразу пішла до Честерової спальні. А коли нарешті пішла, то навшпиньки, бо що, як він спить? Однак хоч я й ступала зовсім нечутно, Селлі, яка жила за стіною Честерової спальні, вмить почула мої кроки (взагалі вона спала дуже міцно,— мабуть, цього разу якийсь інстинкт підказав їй, що я маю намір потривожити Честерову фортецю) й спитала, чого мені треба.

Вона говорила чемно, але з усього відчувалося, що необхідність допитувати до певної міри її пригнічує. Останнім часом навіть просто звертаючись до мене з найнікчемнішого приводу, Селлі нерідко червоніла; їй було важко розібратися у своєму ставленні до мене, і почувалася вона дуже ніяково.

Я пояснила, що поліція здійснила наліт на Томів клуб, і тепер треба допомогти Тому виплутатись. Проте Селлі все одно перепинила мене, сказавши:

— Ти ж знаєш, тато о десятій прийняв снодійне. Якщо збудити його, він не засне цілу ніч.

— Але ж ми не можемо покинути Тома напризволяще — у такій жахливій ситуації. А до ранку ми повинні щось зробити.