Сто років самотності (збірка)

Аркадіо в пітьмі своєї сліпоти, Урсула привчила хлопця сидіти, забившись у куток спальні, єдине, мовляв, місце, де його не зачеплять мерці, котрі з'являються з присмерком і гуляють по всьому будинку. «Якщо ти вчиниш якусь капость, — говорила йому Урсула, — святі мені відразу про все розкажуть». У дитинстві він проводив у цьому кутку моторошні вечори, сидів непорушно на дзиґлику під невблаганними, крижаними поглядами святих спостережників, аж поки наставав час іти спати. Ця додаткова тортура була зайвою, бо Хосе Аркадіо вже давно відчував страх перед усім, що його оточувало, й був готовий злякатися всього, що може трапитися в житті: вуличних жінок, які псують кров; домашніх жінок, які народжують дітей із свинячими хвостами; бойових півнів, які одним приносять смерть, а іншим — нескінченні докори сумління; вогнепальної зброї, яка при першому до неї дотику прирікає людину на двадцять років війни; необачних задумів, які неодмінно закінчуються зневірою та безумством; і, зрештою, всього, що Господь сотворив у милосерді своєму, а диявол попсував. Уранці він прокидався, змучений кошмарами, але ласкаві руки Амаранти, котра купала його в басейні й шовковою китичкою припудрювала тальком йому в паху, відганяли нічні страхи. В залитому сонячним промінням саду навіть Урсула здавалася зовсім іншою: вона вже не лякала хлопця страшними речами, а чистила зуби товченим вугіллям, щоб його усмішка сяяла, мов у Папи; підстригала й полірувала йому нігті, щоб прочани, котрі збиратимуться в Римі з усіх кінців землі, були вражені тим, якими охайними руками благословляє їх Папа; кропила квітковою водою, щоб його тіло й одежа пахнули не гірше, ніж у Папи. Йому випало бачити, як Папа у своїй резиденції Кастельґандольфо сімома мовами промовляв до натовпу прочан, але він звернув увагу тільки на білі руки первосвященика, ніби вимочені в жавелі, на сліпучий блиск його літнього убору і вловив тонкий запах вишуканого одеколону.