День гніву
- Автор: Косач Юрий
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-104-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:
— Більше срібла й злота веземо в цьому поході, ніж заліза, брате Домініку… Гай-гай, не віщує це нічого доброго…
Януш Корсак, поєднавшись з Яреминим компутом, після костянтинівської іграшки під Чолганським Каменем змерзив собі цей позлотистий шумний натовп. Шукав за людьми, близькими по серцю й по замислах. Яка ж була радість, коли зустрів у шатрі Зацвіліховського, старого рубіжного рубайла, брата Домініка, в світі Юрія Збаразького. Облапались і цілувались, мов браття, адже ніхто не надіявся вже побачити живим молодого ченця: із Заслава прийшла вість, що Кошка, Кривоносів намісник, вирубав усю шляхту, а Домініка — то й поготів не пожалів би. Історія ченчика прецікава: мабуть, лиш Божою ласкою спасся, три дні й три ночі ховався в ямі, поки бешкетувала чернь, а тоді викрався зі Заслава, продерся через чати, лісами, обдертий і голодний, виснажений до краю, добіг до квартири тріумвірів. Корсак завважив у ньому ще більшу запеклість і затверділість, обличчя його ще більш загострилось, прелюта риска лягла біля уст, ще таїнніше горіли глибокі очі.
В засаді[499], поділяв Корсакові погляди, їдучи на Пиляву: з таким військом не те що Хмельницького, а й султана можна було б знести, коли б не безглузда гризня між реґіментарями.
— Co panek, to hetmanek[500], — казав Януш Корсак, — від св. Варфоломія взявши, тільки й діла, що безконечні наради, хто буде вождем. Фірлей собі тягне булаву, Ярема — собі, а Конецпольського й Заславського ніхто не слухає, з Остророга в очі глузують. Віриш, фратре, з тієї пихи й привати були б роз’їхались з-під Глинян, щойно під Чолганським Каменем взялись за розум, і то лиш тоді, коли почули, що Хмельницький виступив з Паволочі… Три дні княжата сварились за владу, три дні пили, чотири дні міркували, чи бити, чи вертатись до домів, а тим часом Хмель присунув сто тисяч на пилявецькі поля…
— Вічна та вельбучність княжат, тільки шкода Короні…
— Мати Божа, ще й у такий час… Безкоролів’я… Кругом круки, галіччя… Та й у самій волості неспокійно…
Крізь мжичку й туман, скрізь гул п’яного обозу й гул бубнів-тулумбасів рвались хрипкі тривожні слова. Аж брат Домінік здригнувся, відмовив «Отче наш».
— Сюди поприходили, мов на бенкетування, зо злотим посудом, в пурпурних ридванах із золотими вузлами, віриш? Кожний найменший товариш чотири села заставив, аби зрівнятися з княжатами, збруя на конях пашить від клейнодів, у мальвазії гаремниці купаються, віриш, що найрозпусніші повії із Львова й Любліна, в шатрах столи ломляться від фазанів і диких козуль, гай-гай, такі ми обтяжені Церерою, Венерою й Бахусом, що тільки спросоння нагадаємо собі про Марса… А за тим усім — трухлінь і гнилизна… У Варшаві чернь бунтується… Під Краковом у солярнях заколоти… вішання не поможе… Хам хама чує… та чи чують той сопух мертвеччини пани, так бундючно повбирані?.. Мало того Хмельницького знести й повезти в клітці, треба нарешті помислити про направу Речі Посполитої… Диму немає без вогню, брате…
— Не направляють дім, коли горить, ротмістре, — посміхнувся брат Домінік, — перше гасити треба. Найпершая річ — приборкання української гідри, друга річ — вибір доброго короля, а третя річ — направа… Поки гідри не знесемо, інших мислей не маю… Я її власними очима бачив, я не її меча вжахнувся, ротмістре, а чумного духу… Того холодного розуму її, що з ним іде по володіння світом, того відсвіту пекельної душі…
«А ти не пекельна душа? — посміхнувся Корсак про себе. — Очі свердлить попам, руки рубав…» — і сказав:
— Може, й твоя правда, брате. З України йде ця чума. Це вже не лиш за віру війна, гай-гай, це вже війна за володіння світом… Того ніхто з нас по суботівському посесорові не сподівався, а дивись — хоче королів садовити, нові закони проголошувати…
— Не проголосить; це останній його час, так нам допоможи, Боже…
Така віра в цьому ченчикові. Може, він більше, ніж Корсак, збагнув, як і князь Ярема збагнув, що краще умерти, не жити в цій вітчизні, коли б мало панувати над нами гільтяйство.
— Чув ти, брате, що княжна Петронелля Четвертинська віднайшлася й де?.. Хто б угадав — у гаспида Кривоноса за товариша… Олександер Четвертинський у Хмельницького, старий Четвертинський пише уклінні листи до гільтяя…
— Чи мало їх таких?
Хмуро поник головою брат Домінік.
— Четвертинські — не одні, підле кодло, а Немирич, староста овруцький, а Теодоровичі-Богуни, а Хмілецькі, Семигіновські, Стеткевичі, Виговські, Креховецькі?.. Хмельницького іменують спасителем своєї вітчизни. Це не якісь там побережники, різуни… люди старої крові… їх то всіх цькує Хмель на нас…
499
В засаді (пор. пол. w zasadzie) — у принципі, в основному.
500
Co panek, to hetmanek (пол.) — що пан, то гетьман.