Карусь і ми
- Автор: Парфанович Софья
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Миколи Денисюка
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Карусь і ми». Краткое содержание книги:
— Я казав вам, що вони розумні й хитрі! Алеж, коли «юкіс» не були задоволені з союзу з росіянами, то чому не зірвали його і не стали знову самі управляти своєю державою?
Як пояснити, як виправдати мій нарід за тяжку чотиристалітню неволю?
— О, Мале, чи ти знаєш історію Ірляндії, країни твоїх предків?
— Ми вчилися, і батько мені щось трохи розказував. Вони весь час боролися з британцями. Уже половина країни виборола собі свободу. Врешті, той малий кусочок… чи варт за нього воювати? Це ж маленький уламок нашого стейту, і користи з нього ніякої! Я бачив на фільмі, як покійний тепер президент Кеннеді їздив туди, щоб поглянути на колишню нашу країну. Я навіть сміявся: такі малі хатки, покриті соломою, маленькі поля, коні запряжені у вози і на полі люди все роблять ручно.
— Все ж де Валера боровся і за такий край.
— Він герой, і цілий світ його подивляв. Та тепер і він мовчить, а Ірландія і далі поділена.
Мал задумався, підпер підборіддя рукою і наморщив чоло.
Я розказувала далі:
— Є різниця між Ірландією та Україною. Бачиш, Україна — великий простір урожайного чорнозему. На неї споконвіку зазіхали всі сусіди. Я ж тобі розказувала. Без неї Росія не могла б існувати, голод видушив би москвинів. В Україні багаті поклади мінералів, великі фабрики. Земля і промисл. Ірляндія має тільки одного сусіда — британців. Решта ж країни оточена водами Атлантики. Україна має тільки один водний фронт на півдні, і то не великий. Решта простору — безборонний степ аж ген до Сибіру, аж ген до Монголії. А їсти всі вони хочуть — оці степовики, ну і північні москвини. Ти кинь кусок хліба між псів, побачиш, як будуть жертись за нього. Так за Україну жерлись і жеруться сусіди.
Мал задумався. Чи розумів він те, що я розказувала? Чи розумів долю-недолю моєї країни?
— Ми, Мале, боролись і далі боремось. Українські полки перші і зробили революцію в Росії в 1917 році. Нарід піддержував її. Спочатку здавалося, що через неї осягне свободу. Згодом вийшло так, як з договором Хмельницького: провідну верству вороги винищили, а нарід закріпачили. Було багато, може сотня повстань, море крови, голод… Переселювання цілих областей на Сибір… І досі так.
Мал дивився на мене здивованими очима. Але було видно, що здивування поступалося щораз більше перед зрозумінням. А я розказувала й розказувала про все лихо, якого тепер зазнає мій нарід, аж доки він, мій молодий приятель, не зрозумів усього.
— Ради Бога! — викрикнув. — Цього всього я не знав! Як тільки прийде для мене час іти до війська, я зголошусь добровільно й боротисьму за волю України!
Я погладила його шовкове хвилясте волосся:
— Дякую тобі, Мале! І тобі, як ірляндцеві, годилось би стати до тої боротьби. Знаєш, як називають українців? Ірландцями Сходу. І тобі не убуде чести стати разом з ними до боротьби за волю.
Так ми уклали з Малом військовий договір. Та чи пам’ятатиме він його?
З любови
Часто ми говорили про авта. Ви певно помітили, що в цій країні про авта говорять найбільше. Слухайте тільки в аптекаря чи в будь-якій харчівні: там завжди розказують один одному про авто та свої пригоди з ним. Є ще друга тема — риболовля. Про ці справи тут розказують безконечні пригоди. Пережились індіянські війни, тож авто й вудка стали джерелом пригод і темою оповідань.
Так, отож, сиділи ми вдвох з Малом на наших сходах і розказували: він мені про свого приятеля Пола, а я йому про мій край, Україну. Таке траплялось рідко, бо обидвоє ми цілий день були зайняті справами.
— Мій приятель Пол закохавсь у возі, — розказував Мал. — Певно так, як ви в своєму Карі. А може ще більше. Що з цього вийшло, зараз вам розкажу. Але пізнаєте, що добра з цього не було. Кажуть, що любов, узагалі, не приносить щастя.
— Ов! Мало чого кажуть! Але ти ще такий молодий, звідкіля тобі знати про це почування — та ще й те, що воно не приносить добра?
Мал поглянув на мене теплим м’яким поглядом бронзових очей. Так дивляться молоді хлопці, що вже скуштували з дерева пізнання. Очевидно, нічна праця в барі…
— Пол працював там, де я, на другій зміні. Ми заприязнились, хоча він був на рік старший від мене. І ходили ми до тої самої школи.
На трикотовій сорочечці у Мала широкий напис:
і ще емблема школи дуже складна, так що я й не розібрала її значення.
— У школі на перерві ми не раз обговорювали події в барі та сміялися з п’яниць і авантурників. Часто ми розказували один одному про свої пляни на майбутнє. Гроші, що ми заробляли, були частою темою розмови. Пол мріяв про авто. Я не міг мріяти ні про що: мушу приносити гроші додому та давати мамі. Ви знаєте: у нас багато дітей. І знову буде одно…