Розстрільний календар
- Автор: Герасимюк Елена
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3404-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розстрільний календар». Краткое содержание книги:
Відеолекція Оксани Забужко та Леоніда Плюща — Як кожен може боротися з тоталітарною пропагандою (Центр літературної освіти). 2014. Режим доступу: https://goo.gl/cRd2On
Помер публіцист та літературознавець Леонід Плющ // Українська правда: [Електронний ресурс]. — 2015. — 4 червня. Режим доступу: https://goo.gl/BAXuPd
Грабовський Сергій. Недооцінений Леонід Плющ // День. — 2015. — 11 червня. Режим доступу: https://goo.gl/zxJ0CT
Терещук Галина. 40 років тому у Львові та Києві розпочався погром шістдесятників // Радіо Свобода. — 2012. — 12 січня. Режим доступу: https://goo.gl/mhN5vq
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Жити можна. Тут можна, як ніде. Якщо була колись найдемократичніша держава, то це був лише (конц-)табір.
Михайло Осадчий. Більмо
Разом із іншими представниками української інтелігенції Михайла Осадчого звинувачували в «антирадянській агітації й пропаганді». Окрім стандартного формулювання Осадчому інкримінували ще й написання статей, віршів і прози, зокрема слідство звернуло увагу на твір «Більмо». Рецензії на його твори писали доктор філологічних наук Микола Матвійчук, кандидат філологічних наук Михайло Нечиталюк і поет Георгій Книш. Їхні висновки стали підставою для засудження Осадчого.
5 вересня 1972 року на закритому судовому засіданні Осадчого було засуджено за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 років заслання. Публіциста й письменника визнали особливо небезпечним рецидивістом. Удруге він відбував покарання в таборі ЖХ-385-1 у с. Сосновка Зубово-Полянського району Мордовії.
Наприкінці 1974 року в’язня Осадчого перевели з табору суворого режиму до тюрми КДБ. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували йому співпрацю в обмін на свободу. Коли Осадчий відмовив, вони пообіцяли розправитись із його родиною. Після того у рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену. Про це Михайлові розповів співкамерник-сексот Громов. Брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КДБ Полудень і запропонував співпрацю, але брат теж не бажав мати нічого спільного із «кагебістами».
5 січня 1975 року Осадчого побили «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого, напередодні повернення з тюрми до табору, Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб’ють на засланні, а брата — на волі.
У березні 1975 року Володимир Осадчий за посередництва одного з колег познайомився з «кримінальниками», які відбували покарання у Сумах на будівництві. Вони пограбували крамницю, а Володимира Осадчого затримали як свідка у справі. Тіло Володимира Осадчого було знайдене посеред вулиці у квітні, після того як він вийшов з ізолятора. Його вбили ударом у скроню.
Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. За той час вдалося дізнатися тільки, що було проведено дві експертизи: перша засвідчила вбивство Володимира, друга — ненасильницьку смерть. Михайло Осадчий неодноразово звертався з концтабору до всіх знайомих з проханням приватно вивчити справу загибелі його брата. Він продовжував голодування: як у день народження Володимира — 16 листопада, так і в день його смерті — 5 квітня.
Петренко Микола. Авторський екземпляр Михайла Осадчого // Zaxid.net. — 2011. — 24 червня. Режим доступу: https://goo.gl/HyQL3J
Іванущенко Геннадій. Осадчий Михайло Григорович: витяг зі справи КГБ // Сумський історичний портал: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 25 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/YehxBZ
Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.
Ірина була дуже обдарована і мудра. Я навіть не прагнув досягнути рівня її історичних розвідок, біблейських. Нічого не друкувала, крім казок, бо вважала основними дослідження про Біблію. Перед смертю навіть праву руку зламала і писала лівою. Гора списаних паперів залишилась.
Зі спогадів Ігоря Калинця
Під час слідства у справі Ірини Калинець на допити викликали її учнів. Але зі ста школярів, які пройшли свідками, лише двоє чи троє свідчили проти неї: мовляв, читала вірші, присвячені В’ячеславу Чорноволу, давала читати твори Валентина Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі не змогли довести причетність Ірини Стасів-Калинець до «групи» В’ячеслава Чорновола та її участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». У липні 1972 року суд розглянув справу про звинувачення Ірини Стасів-Калинець та Стефанії Шабатури за статтею 62 Карного кодексу УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») і засудив Калинець до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. За півроку такий самий вирок дістав її чоловік — Ігор Калинець. Маленька донька була розлучена з батьками на дев’ять років.