Скорботна п'ятниця

— Буває, — почала вона й відразу ж замовкла: навмисне зробила паузу, щоб надати більшої ваги тому, що зібралася сказати: — Бачите, Тенасоне, буває, що в нас у пивниці залишають в заставу, продають або й віддають за пляшку цінні речі, що можуть бути краденими, і в такому випадку на нас ніби теж лягає відповідальність. Тим-то мій чоловік послав мене до вас, щоб ви були такі ласкаві й дали нам цінну пораду.

— А-а! — відповів Тенасон, а під його ногами, чим далі говорила Смаглявка, розверзалася невидима прірва.

Жінки не бувають тореадорами. Та й навіщо їм ними бути? Вони, коли хочуть, стають ще більшими тореадорами, ніж чоловіки, тільки їм не потрібний парадний костюм тореро, їм взагалі непотрібний ніякий костюм і ніякий парад… Справа, що її робила Смаглявка того вечора, була неоціненна. Базікаючи про се, про те, орудуючи словами, як тореадор плащем, Смаглявка виманила Тенасона з твердої арени влади й змусила грати роль співучасника або ж принаймні покривача злодіїв.

Вислухати його цінну пораду?

Аякже! Усе йдеться до того, щоб вона сама його попередила: деякі речі в їхній забігайлівці можуть бути крадені. Вони, бач, розповідають йому, а навіщо? Та тільки для того, щоб обхитрувати його, заплутати в тенетах.

Ці підступні люди уявляють чиновника в уніформі заводною лялькою, яку треба накручувати ключиком, щоб вона виконувала свій обов’язок. Якщо він сам почне діяти, ніхто його не спинить, а тому з ним треба поводитись, наче з ракетою: не дати їй самій злетіти в повітря, а запустити її, коли це потрібно. Гарна ракета та, що злітає й не вибухає. Перше ніж лялька в уніформі — військовий чи поліцай — почне діяти сама, їй накручують пружину подарунками, всякими друзями, пиятиками, гарними жінками.

Смаглявка пом’якшила колючий погляд зіниць співрозмовника, роз’їдаючи його серце іржею вологих і довірливих очей.

— Моя порада, — відповів напівроззброєний сторож, — проста: треба вимагати фактуру на кожну річ, що її обмінюють на пляшку, залишають у заставу чи продають. Фактуру й тільки фактуру! Бо фактура — це документ…

— Як же станеш вимагати фактуру з небораків, що приходять напівроздягнені, босі, не маючи за душею ані шеляга, плачуть, трусяться, падають навколішки, благаючи ковток спиртного за розп’яття, хрест чи свічник, що їх вони тримають за пазухою.

— Ну тоді приготуйтеся до наслідків: обшуку, конфіскації, суду.

— Ще рано!

— Що?

— Те, що чули, добродію!

— Давай поборемося, Смаглявко, — підступив до неї сторож.

— Давайте поборемося! — відповіла вона, дозволивши йому на якусь мить обійняти себе, але зразу ж випручалась.

— От якби всі позови вирішувались отак…

— Я оце собі думаю — тільки, бога ради, пустіть мене, чоловіче. У мене є друзі, подруги… ой, ви мене обпечете своє сигаретою: курите їх одну за одною… то я собі думаю; може, сказати, що це нам надарували.