На дикому Заході
- Автор: Герстекер Фридрих
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Попович
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «На дикому Заході». Краткое содержание книги:
«На дикому Заході» — повість про перших європейських поселенців у штаті Арканзас на американському материку. Невеличкими острівцями розкидалися їхні селища по берегах річок. Фермерам-переселенцям не дає спокою банда грабіжників і вбивць, що діє в околиці. Очолює її місцевий проповідник, що з міною святого «доносить до пастви слово боже», а насправді у вільний від молитов час творить своє чорне діло. Письменник цікаво розповідає, як фермери згуртовуються на свій захист і врешті перемагають злочинців.
Повість Ф. Герштекера перекладено кількома європейськими мовами.
Дарма кликав їх Робертс. Дарма трубив у свій ріг. Дарма мисливці кричали всі разом — собаки їх не чули.
— Цитьте! — сказав раптом Гарпер і приклав руку до вуха. — Цитьте… я чую чийсь голос, то не собаки, ні… о, ще раз. То Асоваум. Трубіть, Робертсе, трубіть! Він же не знає, де ми.
Робертс знову затрубив у свій ріг, і тепер мисливці виразно почули, як у відповідь хтось крикнув, — певне, з недалекої гори.
— Ура — то Асоваумів голос! Якщо він зустріне собак, то приведе їх назад. Попі добре його знає.
Гарпер угадав: не минуло й чверть години, як із лісу вийшов індіянин, а перед ним уся швора: Асоваум вів Попі на ласо із тонкого суканого ремінця.
— Агов, де ти знайшов собак? — приязно гукнув йому Робертс.
— Через гору пройшов великий ведмідь, — мовив Асоваум. — Слід глибокий. Ведмідь був не голодний. Жодного каменя дорогою не перевернув, щоб пошукати черв'яків; жодного трухлявого стовбура не зрушив і не розколов. Слід веде просто до річки. Там в очереті є затишний барліг і москіти не докучають. Асоваум знає те місце.
— Але як же ти затримав собак?
— Коли Асоваум знаходить слід, то знає, в кій бік ведмідь ішов. Попі вибіг назустріч, і, як скочив на мене, я міцно вхопив його. Коли бджоли рояться, то завжди летять тільки за однією, найбільшою і найрозумнішою. Так і собаки: якщо ватажок кинув слід, то й вони не довго того сліду триматимуться.
І він показав на собак, що майже всі вже зібралися навколо мисливців.
— Молодець, Асовауме! — мовив Гарпер, задоволено потираючи руки. — Тепер навести собак на правдивий слід, і вони як стріла…
— … помчать знову на гору, — сказав Асоваум. — Ні, я поведу Попі. А решта побіжить за нами. А як ми вже підемо по тому сліду, що треба, то собаки більше не кинуть його.
I через гущавину й болото, через колючий чагарник і калюжі мисливці вибралися до очеретяних заростів, що з обох боків обступили річку.
Там вони миттю зіскочили з коней і кинулись у густе плетиво очерету й повитиці, що подекуди здіймалося такою густою стіною, аж доводилося прорубувати стежку ножем. А мисливцям треба було поспішати, бо в гущавині, вже зовсім близько від них, зчинився раптом неймовірний шарварок. Скавуліли й гавкали собаки, тріщав очерет, шурхотіло листя. І мисливці й собі закричали, щоб ще дужче підбурити собак.
Ведмідь був заскочений у барлозі. Собаки, певне, напали на нього, коли він тільки-но ліг. Він побіг до річки, де очерет був ще густіший. Але й там швора випередила його.
Правда, він якийсь час успішно боронився від зубів своїх переслідувачів, але й мисливці, чуючи скавуління собак, мали змогу визначити, куди подався ведмідь, і перетнути йому шлях. Тож коли ведмідь нагло завернув ліворуч, аби ще раз спробувати пробитися до річки, Робертс вигулькнув із гущавини біля самого звіра, звів рушницю й вистрілив. Ту ж мить пролунав ще один постріл: то Картіс послав у ведмедя й свою кулю. Та хоч обидва вони влучили, ведмедеві, здавалось, від того невелика була шкода, бо він тільки підскочив, тихо застогнав і кинувся до річки.
Але й Робертс не гайнував часу. Він скочив, як пантера, і з ножем у руках наздогнав звіра, коли той був уже біля самої води. Пролунав ще один постріл, і водночас Робертс загнав крицеве лезо у бік смертельно пораненому ведмедеві. У розпалі гонитви Робертс не помітив, де опинився. Ведмідь останнім зусиллям підвівся і, не боронячись більше від псів, що налітали на нього, кинувся з крутого берега у воду. Разом з ним у каламутному вирі зник і Робертс із двома собаками.
Асоваум, тримаючись за деревце, зазирнув у річку й зареготав.
— Ха-ха-ха! Білолиций брат міцно вчепився!
Та поки решта мисливців добігли до берега, потерпілі вже виринули на поверхню. Робертс, анітрохи не спантеличений несподіваною пригодою, підтяг мертвого вже ведмедя до берега і аж тоді роздивився, куди його втеребило. І враз зустрівся очима з Гарпером, що зачудовано дивився на нього згори й гукав:
— Гей, Робертсе, що ви, в біса, робите там з ведмедем? Як ми його звідти витягнемо?
— Хай я спершу сам вилізу, — засміявся Робертс. — Стрибати сюди дуже легко, а от вибиратися буде важче.
— Чекайте! — гукнув Асоваум. — Я порятую вас.
— Чекати? — мовив Робертс з кумедною покорою. — Хотів би я знати, що я ще можу робити, як не чекати. Як уже попав у таку пастку, то іншої ради немає.