Проти червоних окупантів (частина 1)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1941
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 1)». Краткое содержание книги:
Підїздимо до решти козацтва. Рушаємо на містечко Янів, бо нема іншого моста через Бог, Не знаємо, чи часом в Янові також нема большевиків. Щоб тільки переїхати міст, а там вже звернемо праворуч і може мешканці Янова не знатимуть навіть про переїзд якогось там відділу, Ми вже над Богом. На лівому березі містечка тиша. Обережність диктує мені переїхати Бог по військовому. Висилаю Грабарчуна з 4-ома козаками на розвідку. В містечку на перший погляд нікого нема, Грабарчук дає знак.
Проходить перша піхота, потій іде кіннота. Коротко по півночі ми вже на другім боці Бога.
Тепер команду перебирав отаман Пугач. Вибирає він також напрямок їзди. Він закликає до себе кількох козаків і потайки з ними нараджується. Це мені не подобалося; нарад на партизанщині нема. Добре чи зле, про це має рішати отаман, бо на це він і є. Ідемо далі. Я місцевостей не знаю. Доїхали ми до залізничого тору Жмеринка — Київ. Переходимо його, оминаючи від північного сходу стацію Калинівку, і стаємо в лісі на постій. Пугач розумує так: відпочнемо в лісі, а його козаки підуть до першого знаного собі села по їжу і обрік. По відпочинку ідемо далі. Щоб піхота наша не йшла, отаман наказує з цього ж села взяти 8 підвод. По кількох годинах козаки зявилися з харчами й оброком-сіном, січкою, ячменем, вівсом і навіть картоплями. Незабаром приїхало вісім возів з села. Візники не залякані, пробують з нами балакати, кажуть, що про большевиків нічого якось не чути. Це додає всім гумору і київці стають живіші, навіть починають жартувати.
По сніданку їдемо далі. Оглядаю терен. Чому Пугач не дав наказу машерувати з маршевою охороною? Кажу йому про це. Він вислав кількох вершників на чоло валки; на боки і на тили розглядаємося самі. Погода дуже гарна і вже починає пригрівати сонечко. Краєвид незвичайно милий для ока. Нам видно далеко, але й нас видно. По кількох годинах маршу Пугач каже, що наближаємося до свого району. Наказує звернути з тракту на вузьку польову дорогу. Заїздимо в долину, якою круто вється дорога. Нарешті стаємо на постій. Коней пускаємо на луку, вози задержуємо до вечора. Козаки вибираються до села Сопина, самгородецької волости. Отаман видає їм наказ, щоб увечері в селі зорганізували для повстанців відповідне прийняття.
Придивляюся до цього всього, але зле себе почуваю в цій долині та побоююсь за, долю відділу на випадок, якби знечевя появився більший відділ большевиків. Кіннота втече, але піхота не сховається по житах, бо озимина сягає щойно до колін. Мої козаки підійшли до мене і кажуть, що в лісі куди краще перебувати, як в таких степових долинах, з якими вони не освоєні. Заспокоюю їх і лягаю відпочити. Коли пробудився, знайшов себе між молоддю, жінками й дівчатами, які поприходили з гарячою стравою. І мене з Марусею також просять їсти.
Надходить вечір. Підводи їдуть в свою дорогу, а ми прямуємо в село Сопин, віддалене півтори верстви звідси. Якийсь комітет з інтелігентів села (дячка, учителів і заможніших селян) розміщує козаків по хатах. В хаті дяка зібралося чимало представників села, переважно молоді й інтелігентів. Готовлять вечерю з горілкою.
Алькоголь розвязує язики. Зачинають всі говорити і кричати. Бачу якесь невдоволення всіх і самого отамана, що нервово ходить по кімнаті. Якось не можу додуматися в чім тут діло. Хтось нарешті зачинає промовляти: вихвалює подільських повстанців і висловлює жаль, що в нас, себто на Київщині, так не є. Отаман Пугач нагло обурюється і починає доказувати, що він зробив дуже багато, що зробить ще більше та врешті починає погрожувати. Тоді і я встав та сказав кілька слів з проханням заспокоїтися. Висловив подяку за тепле до нас відношення та щире прийняття. Не час тепер на дрібні свари і порахунки, коли ворог може десь кілька кілометрів звідси чекає, щоб на нас напасти.
По вечері відкликає мене на бік дяк. Біля нього ще кілька осіб. Всі вони звертаються тихцем до мене, щоб я обняв командування всім відділом, бо Пугач не надається, він занапастив уже цілий відділ, ніхто йому не вірить і під його команду не піде. Вони його, як повстанчий комітет, визначили отаманом, а тепер відбирають Пугачеві командування.
Ця пропозиція мене здивувала й обурила. Відповідаю коротко, що я, панове, гість Вашого отамана і сам йому підпорядкувався; не знаю тутешнього терену і людей, я не гонюся за гонорами командування, а кожний отаман добрий, коли матиме добрих помічників. Таким помічником буду власне я і матиму вплив на командування; зрештою, ставши комендантом, наробив би я й собі шкоди, бо стану ворогом Пугача і прихильників, яких він безумовно мусить мати.