Проти червоних окупантів (частина 1)

Отаман Пугач і його козаки почали нервуватися. Наглили до відїзду у Бердичівщину. Їжі для людей і коней годі було дістати, тому цілий день ми і тварини були голодні. Більш запасливі козаки мали овес для коней в саквах. По обіді, хоч-не-хоч, мусів я післати 15-ох козаків до села Каміногірки збирати обрік коням і хліб для козаків. Селян попереджено, що Каміногірка піде вночі з димом, якщо про нас довідаються большевики. На далеку подорож, бо майже під сам Козятин, коні мусіли бути добре нагодовані, бо люди й так витримують більше. Постановили ми з Пугачем виїхати цієї таки ночі з Поділля. Я долучаю своїх 18-тьох людей до відділу київців і підпорядковуюсь його наказам, тим більше, що за річкою Богом ані терен, ані люди мені незнані. На партизашцині таке правило: команданти менших відділів підпорядковуються начальникам більших. Ми, українці, маємо до тих самозрозумілих засад ще свій окремий підхід. Українці — команданти, дуже охоче підпорядковуються командантам чужинцям, чи таки українцеві в чужій службі, але в своїй армії чи адміністрації майже кожному українцеві здається, що він один найрозумніший, а його зверхники — це дурні, злодії, зрадники. Не визнається авторитету свого українця, підривається той авторитет на кожному кроці, накази і розпорядки критикуються. Роблять це переважно люди обмежені, колишні підофіцери, які нахабством і брехнею зайняли старшинські становища чи вищі цивільні посади. Тому то треба великого вироблення і внутрішнього здисципліновання, щоб навчитися підлягати свому, може молодшому, може навіть менше досвідченому братові. Хто вміє підлягати, той уміє також наказувати.

Не раз я роздумував в часах партизанщини, чому у нас таке шкідливе під державним оглядом явище має масовий характер. Це таки правда: в нашій психіці покутує вікове поневолення. Вчорашній раб, стаючи паном, не хоче розуміти загальних цілей, а кермується виключно своїм егоїзмом і зарозумілістю. Там, де від поколінь впоєний державний інстинкт, існують і твердо обовязують державні інстинкти, поняття збірноти і праці одиниці для загалу, народу, нації, держави. Там такого як в нас шкідливого явища, самозрозуміло, нема.

Вже вечоріє. Справджується поговірка, що піший кінному не товариш. Маємо кіннотчиків і піхотинців, але не стає нам підвод. В районі, де так багато згуртованих большевицьких сил, які завтра з певністю зачнуть облаву, не дуже то добре брати підводи. Мотиви проти цього зрозумілі. Рішаємо взяти підводи щойно за Богом. Я маю ще одну журбу приватного характеру: треба якось забезпечити дружину. Не підлягає сумнівам, що большевики вже повідомлені про мою ролю в нападі на Літин. Дружину якщо б я її покинув саму, безумовно візьмуть большевики на закладничку й почнуть нею шахувати мою повстанчу діяльність, Не могла вона виїхати до своєї матері на Херсонщину, тож рішаюся забрати Марусю на Київщину, де, по словах Пугача, все буде для нас і для неї. Увечері беру з собою трьох верхівців та одного коня і підїжджаємо до с. Брусленова. Посилаю Марусі записку через посланця. За годину Маруся і післанець прийшли, несучи з собою великий тлумак. В школі лишилися тільки наші речі: меблі, одежа, кухонне начиння. Ключі віддала Маруся сторожисі — довіреній особі. Сідаємо всі на коней та зникаємо в темряві ночі. Маруся почувається на коні не досить певно, тому я проваджу її коня в поводі.