Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
— За кордоном? Він будь-коли може туди поїхати: час має і грошей йому не бракує. Чого ще треба? Аби лиш заманулося. Мабуть, він збирався тоді у подорож. Отож і вирішив пожартувати: видав майбутнє за минуле, — господар, мабуть, вважаючи, що спромігся на дотеп, засміявся так, наче хотів розвеселити гостя. Але той не виявляв анінайменшого захоплення.
— Невже? А я, бачте, подумав, що він бував за кордоном, і сприйняв його слова за чисту правду. Він же так образно розказував про юшку з равликів і про тушкованих жаб, наче їх бачив на власні очі!
— Певно, хтось йому розповідав. Він мастак брехати, — в цьому його ніхто не переважить.
— Еге ж, ви, здається, маєте рацію, — трохи засмучений, гість поглядав на букетик нарцисів у вазоні.
— Оце й уся ідея? — допитувався господар.
— Ні, тільки початок, найголовніше було згодом.
— Ого! — зацікавлено вигукнув господар.
— Потім він сказав: «Коли вже не можемо поласувати ні равликами, ні жабами, то чи не зупинитись нам на тотімембо? Як ти гадаєш?» — «Гаразд», — відповів я, нічого не підозрюючи.
— Тотімембо… якась дивна страва.
— Ваша правда, аж надто дивна. Але сенсей поводився так поважно, що в мене не виникло жодних сумнівів.
Здавалося, гість вибачається за свою необережність.
— А що ж потім? — холодно спитав той. Гостеві докори сумління не викликали в нього жодного співчуття.
— Потім він гукнув: «Ген, кельнере, принеси-но дві порції тотімембо!». — «Ментібо?» [42] — перепитав кельнер, але сенсей ще поважніше поправив: «Не ментібо, а тотімембо».
— Оце так! Та хіба є така страва «тотімембо»?
- І мені ця назва здалася дивною. Aле ж сенсей великий знавець Європи (тоді я вірив, що він і за кордоном бував), був незворушний. Тому-то я і заходився втовкмачувати кельнерові: «Тотімембо, тотімембо».
— А кельнер?
— Кельнер, — як згадаю, не можу стримати сміху, трохи подумав, а потім мовив: «Дуже жаль, але сьогодні тотімембо немає. От якби ви побажали ментібо, відразу приніс би дві порції». Сенсей засмучено сказав: «От тобі й маєш! Даремно йшли в такий далекий світ. 3начить, ти для нас не роздобудеш тотімембо?» — і дав кельнерові двадцятисенову монету. «Пораджуся з кухарем, може, щось придумаємо», — сказав кельнер і побіг на кухню.
— Видно, Мейтею страшенно кортіло поласувати тотімембо.
— Незабаром вернувся кельнер і сказав: «Якщо замовите, можна приготувати, але доведеться трохи почекати». Мейтей-сенсей заспокоївся. «Чого б і не почекати, сьогодні Новий рік, часу маємо вдосталь», — проказав він, закурюючи сигару. Мені теж нічого було робити. Я вийняв з-за пазухи газету «Hiхон» і почав читати. Тим часом кельнер знову пішов радитися з кухарем.
— Ну й мороки ви йому завдали! — господар був такий уважний, наче читав зведення про події на фронті, аж уперед нахилився.
— Невдовзі з’явився кельнер і сказав: «Останнім часом сутужно на продукти для тотімембо. Ніде не можна купити: ні в Токіо, ні в Йокогамі. Мені дуже жаль, але нічим не можу зарадити». Позираючи на мене, сенсей кілька разів повторив: «Шкода. Виходить, ми даремно йшли сюди»… Далі відмовчуватись не годилося і я додав: «От прикро!»
— Правду кажеш, — погодився господар. Але я так і не второпав, що за «правду» мав на увазі господар.
— Кельнерові, видно, теж було неприємно. «Як тільки найближчим часом роздобудемо продукти, — сказав він, — ласкаво просимо, заходьте». — «З чого ви готуєте тотімембо?» — запитав сенсей. Кельнер нічого не відповів, тільки захихотів. «Напевне з «Hiхонxa»?» [43] — не вгамовувався сенсей. «Так, саме так. Дуже жаль, але останнім часом навіть в. Йокогамі не можна знайти».
— Ха-ха-ха! Це вже кінець? Потішно, — ще голосніше розсміявся господар. Його коліна тряслися так, що я мало не впав. Але господареві було не до мене — він знай сміявся. Здавалося, він радів, дізнавшись, що не
тільки він жертва Андреа дель Сарто.
— Коли ми вийшли на вулицю, сенсей гордо промовив: «Ну як, добре вийшло? Мабуть, потішна була ота балачка про Тоті Мембо?» — «Я в захваті», — відповів я, і ми розпрощалися. Уже час було обідати, я виголоднів і почувався препогано.
— Ще б пак. Це вже нікуди не годиться, — вперше поспівчував господар. Проти цих слів я теж не заперечував. На якийсь час розмова урвалася, було чути лише моє муркотіння.
ТоФу-кун одним ковтком випив прохололий чай, а тоді офіційним тоном провадив далі:
42
Ментібо — спотворена англійська назва м’ясної страви — mince ball.
43
«Ніхонха» — угруповання поетів, прихильників класичного жанру «хайку» Яке заснував 1892 року поет Масаока Сікі. Тоті Мембо — один з членів «Ніхонха»