Дівчинка з Землі

Жінка, що стояла найближче до довідкового бюро, сказала, дивлячись на мене:

— Соромно все-таки. Не можна так потурати пустощам.

— Яким пустощам? — здивувався я.

— Я сказала Альоші: на Місяць ти не летиш, у тебе п’ять трійок за четверту чверть.

— І я заборонила Льові летіти на цей матч, — підтримала її інша жінка. — Залюбки міг би подивитися по телевізору.

— Ага, — сказав я поволі.

Я впізнав нарешті людей, які зібралися біля довідкового бюро: це були батьки дітей з Алісиного класу.

— Все ясно, — мовив Полосков. — І багато у нас на борту “зайців”?

— Я не думала, що у нас перевантаження, — призналась Аліса. — Не могли ж діти пропустити матч віку! Що ж виходить — я подивлюся, а вони ні?

— І багато у нас “зайців”? — повторив Полосков сталевим голосом.

— Наш клас і два паралельних, — відповіла тихо Аліса. — Поки тато вночі спав, ми злетілися до космодрому й залізли на корабель.

— Нікуди ти не летиш, — сказав я. — Ми не можемо брати в експедицію безвідповідальних людей.

— Тату, я більше не буду! — почала благати Аліса. — Та зрозумій же, у мене сильно розвинуте почуття обов’язку!

— Ми розбитися могли через твоє почуття обов’язку, — відповів Полосков.

Взагалі-то він усе Алісі прощає, але зараз він дуже розсердився.

— Ходімо витягати “зайців”, — додав він. — Якщо впораємося за півгодини, залишаєшся на кораблі. Ні — летимо без тебе.

Останнього “зайця” ми витягли з трюму через двадцять три хвилини. Ще через шість хвилин вони усі вже стояли, страшенно засмучені й пригнічені, біля корабля, і до них від будівлі космодрому бігли мами, тата і бабусі.

Усього “зайців” на “Пегасі” виявилося сорок три чоловіки. Я досі не розумію, як Алісі вдалося їх розмістити на борту, а нам — жодного з них не помітити.

— Щасливо, Алісо! — крикнув знизу Альоша Наумов, коли ми нарешті піднялися до люка. — Повболівай за нас! І повертайся скоріше!

— Фізкультпривіт!.. — відповіла йому Аліса. — Негарно вийшло, тату, — сказала вона мені, коли ми вже піднялися над Землею і взяли курс до Місяця.

— Негарно, — згодився я. — Мені за тебе соромно.

— Я не про те, — мовила Аліса. — Адже третій “Б” полетів у повному складі ще вночі у мішках із-під картоплі на вантажній баржі. Вони-то будуть на стадіоні, а наші другі класи — ні. Я не виправдала довіри товаришів.

— А куди картоплю з мішків діли? — здивовано спитав Полосков.

— Не знаю, — відповіла Аліса. Подумала і додала: — Якими очима я дивитимусь на стадіоні на третій “Б”? Просто жах!