Дівчинка з Землі

Четвертим членом нашого екіпажу, якщо не рахувати кухонного робота, який вічно ламається, і всюдиходів-автоматів, була Аліса. Вона, як відомо, моя донька, закінчила другий клас, з нею завжди що-небудь трапляється, але всі її пригоди поки що кінчалися щасливо. Аліса корисна в експедиції людина — вона вміє доглядати за звірами і майже нічого не боїться.

Вночі перед відльотом я спав погано: мені здавалося, що хтось ходить по дому і грюкає дверима. Коли я встав, Аліса була вже одягнена, ніби й не лягала спати. Ми спустилися до автольота. Речей у нас не було, якщо не рахувати моєї чорної теки й Алісиної сумки через плече, до якої були прив’язані ласти і гарпун для підводного полювання.

Ранок був холодний і свіжий. Метеорологи обіцяли дати дощ після обіду, але, як завжди, трохи помилились, і їхній дощ вилився ще вночі. На вулицях було порожньо, ми попрощалися з нашими рідними і обіцяли писати листи з усіх планет.

Автоліт неквапливо піднявся над вулицею і легко полетів на захід, до космодрому. Я передав керування Алісі, а сам витяг довгі списки, тисячу разів виправлені й перекреслені, і заходився їх вивчати, бо капітан Полосков поклявся мені, що, коли не викинути принаймні три тонни вантажу, ми ніколи не зможемо відірватися від Землі.

Я не помітив, як ми долетіли до космодрому. Аліса була зосереджена і нібито про щось не переставала думати. Вона так замислилася, що опустила автоліт біля чужого корабля, який вантажив поросят на Венеру.

Побачивши машину, що опускається з неба, поросята розсипались урізнобіч, приставлені до них роботи кинулися їх ловити, а начальник вантаження вилаяв мене за те, що я доручаю посадку маленькій дитині.