Робін Гуд

— Іди тепер у свій Лінкольн, хвастайся, як ти змагався в Ноттінгемі! — засміявся переможець.

Натовп кричав, тупав ногами і взагалі виробляв таке, що навіть крамарі залишали свої прилавки, і звідусюди до місця події збігалося все більше й більше людей. Перемога дивного жебрака зробила його справжнім героєм дня. Ерік був нестримний хвастун і задира: уже не один в місті постраждав від його палиці та збиткувань. Тому зараз майже кожен пропонував обшарпаному незнайомцеві гроші, їжу й питво, і той собі бенкетував, аж поки сонце звернуло з полудня.

Потім розпочалося змагання на луках, на яке жебрак з'явився з кількома своїми новими друзями. Змагання відбувалось на тій самій арені, де раніше виступав Робін. І знову шериф, лорди та їхні дружини ушанували турнір своєю присутністю, а натовп заповнив геть усі місця.

Коли лучники виступили наперед, підвівся герольд і оголосив умови змагання: кожен зробить по три постріли, а переможця чекає приз — пара молоденьких вгодованих бичків. Серед претендентів на цей приз було з десяток дуже вправних стрільців, між ними й кілька лісників та вояків з охорони шерифа. В самому кінці шеренги бовваніла висока недоладна постать жебрака, який і собі надумав помірятися силою з кращими серед кращих.

Шериф помітив його й голосно запитав:

А хто отой обірванець?

Та це ж він нещодавно побив Еріка з Лінкольна, — відповіли йому.

Почалася стрільба. Всі стріляли влучно. Та ось настала черга жебрака.

З вашого дозволу, — сказав він, — я б хотів постріляти з будь-ким, хто тут присутній, у ціль, яку я сам поставлю, — І він спокійно поніс на протилежний кінець арени тонку, очищену від кори лозину, яку ввіткнув просто в землю кроків на сто далі встановленої цілі.— Оце й буде ціль, — додав він потому, — ціль, гідна мужчини. Ну, хто спробує влучити в неї?

Наперед виступив один з лісників. Він довго й ретельно націлювався і зрештою серед мертвої напруженої тиші вистрілив. Тієї ж миті натовп загомонів, а потім вибухнув глузливим реготом, бо стріла просвистіла повз прутика й закопалася в землю на кілька кроків далі. Лісник квапливо відступив назад, щоб ніхто не бачив його досади, тим часом як жебрак, точним рухом наклавши стрілу, підвів лук і легко спустив тятиву.

Цього разу тишу розітнуло одностайне голосне «ура», бо стріла прошила тонку лозину наскрізь.

Слава жебракові! — вигукнули сотні глядачів.

Шериф чортихнувся і сказав:

Кращого лучника я ще ніколи не бачив, — Потім поманив до себе жебрака й запитав: — Послухай, хлопче, як тебе звати і звідки ти родом?

Родом я з Голдернеса, — відповів той, — а люди звуть мене Рейнольдом Грінліфом. Сам же я блукаю по світу, шукаючи кращої долі.

Ти славний хлопець, Рейнольде Грінліфе, і заслуговуєш кращого вбрання, ніж оте, що на тобі зараз. Підеш до мене на службу? Я платитиму тобі двадцять марок на рік, крім харчів, і видаватиму три зміни доброго одягу.