![Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/7/3/sribni-kovzani-hans-brinker-or-the-silver-skates-uk-download.jpg)
Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk]
- Автор: Додж Мэри Мейпс
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дітвидав УРСР
- Переводчик: Ірина Стешенко
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk]». Краткое содержание книги:
Ця захоплююча книга оповість вам про життя простих людей Голландії; про веселу й повчальну подорож хлопчачої ватаги по каналах країни; про чесного, мужнього Ганса Брінкера та його добру сестру Гретель, що були єдиною втіхою пригніченої нуждою матері; про те, як славетний доктор Букман врятував од злигоднів сім’ю Брінкерів, вигоївши їхнього батька, а також про великі ковзанярські перегони, в яких узяли участь хлопці й дівчата містечка Брука, що прагнули здобути жаданий приз — срібні ковзани.
Повість «Срібні ковзани» була створена майже сто років тому. Її автор, американка Мері Додж, ніколи не бувала в Голландії, але багато про неї читала і заочно полюбила працьовитий голландський народ. Історія Ганса Брінкера, що її вона розповідала своїм малим синам, лягла в основу книги, яка стала одним з найулюбленіших творів дітей усього світу.
Variant2:
Улюблена з дитинства повість Мері Мейп Додж про казкову Голландію — країну тюльпанів і гребель, де взимку всі катаються на ковзанах, а на Різдво трапляються дива. Цей твір перекладений багатьма мовами і відомий в усьому світі. Розповідаючи зворушливу історію з життя голландських школярів минулого століття, письменниця запрошує у захопливу подорож країною, наводить цікаві відомості з географії та історії Голландії, описує звичаї жителів цього самобутнього краю.
Для дітей середнього шкільного віку.
— Як? Що таке? — скрикнув доктор, починаючи прислухатися.
Ганс, хоч і досить нескладно, а таки розповів йому все, що сталося з батьком, раз чи два змахнувши сльозинки, що набігали йому на очах, і закінчив щирим проханням:
— О, будьте такі ласкаві, огляньте його, мінгеере. Тіло в нього здорове… тільки розум… Я знаю, що цих грошей не досить; а проте візьміть їх, мінгеере. Я зароблю ще… напевне зароблю… я того певний… О, я працюватиму на вас ціле життя, якщо ви погодитесь вилікувати мого батька!
Що ж то сталося із старим доктором? Обличчя йому проясніло, немов на нього впало сонячне проміння. Очі йому полагіднішали й зволожилися; рука, що допіру стискала ціпок, немов збираючись ударити, тепер лягла ніжно на Гансове плече:
— Сховай свої гроші, хлопче, мені вони не потрібні… Ми оглянемо твого батька. Боюся тільки, що випадок безнадійний. Скільки часу, кажеш ти, минуло відтоді?
— Десять років, мінгеере, — відповів Ганс, схлипнувши на радощах: надія цілком несподівано опанувала йому душу.
— Ех! Кепсько, дуже кепсько! Але я все ж таки зайду й огляну його. Стривай, — коли ж я звільнюся? Сьогодні я їду до Лейдена і повернуся за тиждень, — отже, по тому чекайте на мене. Де ви живете?
— За одну милю на південь від Брука, мінгеере, коло каналу. В нас бідна похила халупа, мінгеере. Кожне з тамтеш. ніх дітлахів покаже її вашій честі, — додав Ганс, тяжко зітхаючи. — Усі вони бояться близько підходити до нашої халупи; вони звуть її: «ідіотова хатина».
— Гаразд, — сказав доктор і швидко подався геть, лагідно кивнувши Гансові через плече: — Я прийду.
«Випадок безнадійний, — бубонів він до себе, — але хлопча оте мені до вподоби. Щось в його очах нагадує мого бідного Лоуренса. Сто чортів! Невже ж я ніколи не забуду того негідника!» І похмарнівши ще більше, ніж звичайно, доктор мовчки помчав далі.
Ганс знову рушив до Амстердама на своїх рипучих дерев’яних ковзанах; і. знову побрязкував він грошима в кишені; і знову хлопчачий свист мимоволі злітав йому з уст.
«А чи не повернутися мерщій додому, — думав він, — щоб потішити матір радісною звісткою?.. Чи спочатку купити вафлі й нові ковзани?.. Фью-ю!.. Мабуть-таки збігаю я спершу до міста».
Отак врешті Ганс придбав собі ковзани.
РОЗДІЛ VIII
Якоб Поот та його кузен
Ганс та Гретель перебули дуже весело вечір напередодні празника. Місяць сяяв у чистому небі; і, хоч їхня мати давно вже втратила будь-яку надію на одужання свого чоловіка, проте вона так зраділа, почувши про обіцянку меестера відвідати їх, що зглянулася на благання дітей і дозволила їм побігати годинку на ковзанах перед тим, як лягати спати.
Ганс був у захваті від своїх нових ковзанів і, намагаючись показати Гретель, як чудово вони їздять, витівав такі надзвичайні штуки на кризі, що дівчатко тільки сплескувало руками, затамувавши дух від захоплення. На каналі вони були не самі; тут каталися цілими групами ще й інші, але ніхто з них, очевидячки, не помічав наших дітей.
Двоє братів ван Гольп та Карл Сгуммель щодуху бігали наввипередки. З чотирьох пробігів Пітер ван Гольп переміг тричі. А тому Карл, що й без того ніколи не визначався чемністю, був не у вельми доброму гуморі. Він потішав себе тим, що раз у раз кепкував із маленького Сгіммельпеннінка, який хоч і був наймолодший серед товаришів, проте завжди крутився біля них, тримаючись дуже скромно і зовсім не сподіваючись, що його приймуть як повноправного члена до їхньої компанії. Аж раптом нова думка опанувала Карла; певніше, він сам опанував нову думку і заходився умовляти своїх приятелів.
— Знаєте що, хлопці! А давайте не пустимо на змагання отих двох голодранців, що живуть у «ідіотовій хатині». Гільда, мабуть, збожеволіла, коли вимудрувала оту штуку. Катрінка Флак та Річі Корбес просто казяться тільки-но згадають, що їм доведеться змагатися з якимось злиденним дівчиськом; і, як на мене, вони мають рацію. А щодо хлопчиська, то кожен з нас, у кому є хоч краплина мужності, ніколи не припустить і думки про…
— Звичайно! — перебив його Підтер ван Гольп, прикидаючись, немов не зровумів правдивого значення Карлових слів. — А хто ж може брати це під сумнів? Звичайно, що кожен, у кому є хоч краплина мужності, ніколи не припустить і думки про те, щоб відшити від змагання двох добрих ковзанярів тільки тому, що вони бідаки!
Карл, мов скажений, пішов спересердя млинком по кризі…